До 80-х роковин Корюківської трагедії 1-2 та 9 березня 1943 року

   Корюківка – селище міського типу з 1923 р., місто з 1958 р., центр Корюківського району Чернігівської області з 1966 р. У роки Другої світової війни околиці Корюківки були місцем активної діяльності радянських партизанів.

   У ніч на 27 лютого 1943 р. партизани з’єднання Олексія Федорова за наказом його заступника Миколи Попудренка розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон Корюківки, звільнили в’язнів, членів сімей партизанів із тюрми.

    У відповідь на партизанську акцію начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення Корюківки. Виконавцем цього злочину стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін у складі військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань з-поміж колабораціоністів – громадян СРСР. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Один із найвідоміших злочинів цього підрозділу – розстріл 29 і 30 вересня 1941 р. в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисячі євреїв. Офіційна мета знищення Корюківки – «помста і залякування».

   Вранці 1 березня 1943 р. зі Сновська у Корюківку прибув нацистський каральний загін. Населений пункт оточили, а всіх мешканців групами по 50–100 осіб зганяли у великі будинки й розстрілювали. Найбільше цього дня знищили у ресторані в центрі міста – до 500 осіб. Одночасно до 10 легкових машин із карателями прочісували всі хати й околиці Корюківки та вбивали жителів в помешканнях і на вулицях. Опісля містечко, насамперед ті будинки, де відбулися розстріли, підпалили. Акція тривала й наступного дня, а за тиждень, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити Корюківку і добити вцілілих.

   Упродовж всієї каральної акції за 15 км від Корюківки розташовувалися 3-5 тисяч вояків радянського партизанського з’єднання Федорова, які не прийшли на допомогу населенню містечка і навіть не спробували захистити їх від 300-500 карателів.

   Наслідки нацистського злочину у Корюківці: вбито близько 7 тис. мешканців (в «Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників» вказано цифру 6700 осіб), спалено 1290 будинків. Серед встановлених вбитих 704 — діти та підлітки, 1097 — жінки. Серед відомих загиблих найбільше українців – 1715 осіб, росіян – 94 особи, поляків – 4 особи й по одній особі – угорець, чех, білорус.

   За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час нацистської окупації України свідомо було знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної Республіки Крим. Жертвами такого роду каральних операцій стали щонайменше 50828 вбитих.

   За масштабами знищення Корюківки ця каральна акція нацистів, під час якої повністю знищене поселення з усіма мешканцями, є наймасштабнішою в Європі у Другій світовій війні (1939-1945). Інші відомі спалення населених пунктів: Лідице в Чехії (10 червня 1942 р. вбито у селищі й замордовано у концтаборі 320 осіб), Кортеліси на Волині (23 вересня 1942 р. в селі вбито 2875 осіб), Козари на Чернігівщині (11 березня 1943 р. у селі знищено 3908 осіб), Хатинь в Білорусі (22 березня 1943 р. у селі вбито 149 осіб), Орадур-сюр-Глан у Франції (10 червня 1944 р. у селищі вбито 642 особи).

   Керівництво СРСР та УРСР не здійснювало загальнодержавного вшанування пам’яті жертв знищення Корюківки та подібних трагедій в Україні, тим самим фактично замовчувало відповідальність радянського партизанського руху, який був слухняним інструментом політики СРСР на окупованій нацистами території, за відсутності політики захисту власного цивільного населення від ворожих репресій. Тільки в незалежній Україні почалося серйозне дослідження цих трагедій та системна політика вшанування пам’яті жертв нацистських злочинів на державному рівні.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті