Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив і люблю Україну,
Вона, як і ти, була в мене одна.

     З гордістю та щемом у серці пам'ятаємо  справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

     Тож нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.

     Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Ми в боргу перед захисниками, які віддали своє життя на Майдані. Їм потрібні як наші молитви, так і спільні дії сьогодні, щоб побудувати справедливе суспільство у європейській державі!

     Тож згадаймо щирими словами та молитвами нашого земляка – Василя Прохорського з Дмитрівки, який поклав свою голову за майбутнє.

ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ ПРОХОРСЬКИЙ

     Народився Василь 4 травня 1980 р. у с. Щуча Гребля. Нащадок козацької родини Прохорських — вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Закінчив Дмитрівську середню школу. Завжди був активним у шкільних справах, небайдужим до несправедливості. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у Києві. Займався спортом, вів сторінку у соціальних мережах із гаслом «Рабів до раю не пускають».

     За свідченням друзів та колишніх однокласників, активно брав участь у акціях Євромайдану з початку грудня 2013 року. Активіст Майдану, волонтер медичної служби. Він був віруючою людиною.

     Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі, з якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркута» 18 лютого 2014 року. Завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, він зазнав шість вогнестрільних поранень, з яких одне – кульове поранення в потилицю. І в одну мить смертельна куля обірвала його життя. Це сталося в районі Львівської барикади, на вулиці Інститутській, ближче до 18.00.

     23 лютого 2014 року Героя поховали у смт Дмитрівка, біля братських могил героїв Другої світової війни.

     За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, нашому земляку Василю Петровичу ПРОХОРСЬКОМУ присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка” (посмертно).

    27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій Василь провів свої шкільні роки.

     21 вересня в Дмитрівці відкрили пам’ятник Герою. Маленька кам’яна копія майдану із гранітними касками та шинами з’явилася в самому центрі селища, на батьківщині Василя Прохорського. Він горів світлом, що запалювало надією і вірою серця інших.

     Василь Прохорський говорив: "Якщо ми будемо байдужі і не станемо за себе, тоді нічого не зміниться. Якщо не я, то хто? Хто допомагатиме людям боротися за справедливість?"

 

     Та нація, яка не пам’ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися, і не залишатися байдужими, як не була байдужою Небесна сотня.

     Слава Україні!

     Героям слава!

 


 

Я гордий тим, що українець зроду,
Що українською молюся і співаю.
Освідчуюсь тобі в любові мій народе,
І лиш тобі на вірність присягаю…

      Україна продовжує відстоювати свою державність і цілісність -  і народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.

     Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є в людини – власним життям.

     Ми бережемо спогади про кожного з героїв, і низько схиляємося перед величчю їх подвигу.

 

РОВНИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився 29 листопада 1991 року у селі Матіївка Бахмацького району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2007 році він закінчив Матіївську ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» за спеціальністю слюсар по ремонту автомобілів. Потім Олександр працював у місті Суми охоронцем банку «Форум».

    Призваний до лав Збройних Сил України у серпні 2014 року.

    Обороняючи східні рубежі України, служив рядовим 92-ї окремої механізованої бригади. Загинув Олександр 17 жовтня 2014 року біля села Валуйське Станично-Луганського району Луганської області.

     Похований у селі Річки Білопільського району Сумської області.

    14 жовтня 2015 року в с. Матіївка відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку на честь Олександра Ровного

    Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ЛЕСТУХА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

    Народився 11 квітня 1987 року. Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 5, 2006-го закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум. Потім відбував строкову військову службу в 95 Житомирській аеромобільній бригаді Збройних Сил України.

    Володимир завжди був принциповою, доброю та ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим сином, братом, вірним, надійним товаришем.

    Він вболівав за долю України, був справжнім її патріотом, тож на початку подій на Сході України пішов захищати цілісність держави у складі 80-ої Львівської окремої аеромобільної бригади. Володимир ніс службу в одній з найгарячіших точок антитерористичної операції – поблизу м. Щастя Луганської області.

    9 січня трагічно обірвалося життя вірного сина неньки-України. Пам'ять про Володимира вічно житиме в серцях людей. Похований 13 січня 2015 року в с. Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району).

    16 жовтня відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на приміщенні Бахмацької школи № 5, в якій Володимир провів свої шкільні роки.

 

ПАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

    Народився 25 листопада 1982 року у селищі Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2000 році Олександр закінчив Дмитрівську ЗОШ І-ІІІ ст. Протягом 2000-2004 років навчався в Одеському інституті сухопутних військ.

    Захищав цілісність держави командиром штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів Львівської області).

   У ході боїв за село Кримське Новойдарського району Луганської області Олександр отримав тяжке поранення.

    Помер від ран 29 січня 2015 року у військовому шпиталі м. Харків.

    Похований 31 січня в смт Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Олександра Пащенка нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

БУТУСОВ ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ

    Народився 13 березня 1989 року у місті Чернігові. У 2003 році Юрій з відзнакою закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27 м. Чернігова. У 2003—2006 роках навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею став слухачем Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, який з відзнакою закінчує у 2010 році. Після закінчення Академії був направлений для проходження подальшої служби до м. Кіровограда.

    Капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (м. Кіровоград). З відзнакою закінчив школу розвідників.

    Загинув 16 лютого 2015 року під час боїв у районі м. Дебальцеве Донецької області. Під час супроводження колони українських військ, бронегрупа потрапила у засідку. Юрій Бутусов допоміг залишити палаючу бронемашину двом товаришам, чим врятував їм життя, але сам загинув.

    Похований 28 березня 2015 року в м. Бахмач Чернігівської області, на батьківщині матері героя.

    13 жовтня 2015 року на площі Героїв Майдану м. Бахмач було відкрито пам’ятний знак загиблому в АТО Юрію Бутусову.

    8 грудня 2015 року на будівлі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою відкрито меморіальну дошку на часть шістьох полеглих у зоні АТО випускників навчального закладу, в тому числі і Юрія Бутусова.

    5 червня 2016 року в м. Чернігів відкрито меморіальну дошку на будинку, де жив Юрій Бутусов зі своєю сім'єю.

    6 грудня 2016 року, в День Збройних сил України, в м. Бахмач відбулося відкриття пам’ятника Юрію Бутусову.

    Нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

     Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Юрія Бутусова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

    04 червня 2015 року нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

 

КЕСЛЕР ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився Віктор 14 травня 1973 року в селищі Красногорське Ташкентської області (Узбекистан).

    У 1985 році його сім’я переїжджає в Україну. 1990 року закінчив Борзнянську ЗОШ І-ІІІ ст., після закінчення якої навчався в Конотопському професійно-технічному училищі №4, де отримав спеціальність – столяр.

    У 1991 році був призваний на службу до Збройних Сил України, яку проходив у танкових військах. Після демобілізації зі строкової служби працював столяром. Останнім часом – будівельником у м. Київ.

    Разом з сім’єю проживав у селі Курінь Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

      Мобілізований до лав Збройних Сил України у лютому 2015 року.Військову підготовку проходив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ України (селище Десна Козелецького району).

     Старшина, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (місто Новоград-Волинський Житомирської області).

     Загинув 12 червня 2015 року внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту українських військ у районі селища Луганське Артемівського району Донецької області.

     Похований 17 червня 2015 року в селі Курінь Бахмацького району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

     Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ПИЛИПОВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився Владислав 9 лютого 1992 року у селі Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     У 2009 році закінчив Халимонівську ЗОШ І-ІІІ ст.

     За час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. Після закінчення школи працював різноробочим у СТОВ ім. Ватутіна с. Халимонове.

     З квітня 2010 по квітень 2011 років проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ, в/ч А1479 (м. Ічня).

     У період з квітня 2011 по січень 2015 років працював на різних посадах.

     Призваний Бахмацьким райвійськкоматом до лав ЗСУ 31 січня 2015 року. Проходив військову службу у в/ч п/п В 2304.

     За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок.

     Мав 23 бойові виходи у тил ворога. Завдяки своїм навичкам та сміливості неодноразово зберігав життя військовослужбовцям.

     Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     4 квітня 2016 року трагічно загинув у Херсонській області.

     Похований 7 квітня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     4 квітня 2017 року в селі Халимонове відбулась церемонія відкриття меморіальної дошки Владиславу Пилиповському. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Халимонівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, в якій колись навчався Герой.

     Указом Президента України №386/2016 від 06 вересня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

 

КОШМАЛ СЕРГІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

     Народився 14 січня 1989 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району). У 1995 розпочав навчання в Халимонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 3-го до 11-го класу навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, яку закінчив у 2006 році. Закінчив Бахмацьку районну школу мистецтв ім. Андрія Розумовського за класом фортепіано.

    Потім працював різноробочим у м. Києві.

    3 вересня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, проходив службу у 13-у батальйоні територіальної оборони.

    У квітні 2016 року пішов на військову службу за контрактом та служив розвідником-кулеметником у 58-ій окремій механізованій бригаді.

    16 червня поблизу м. Авдіївка Донецької області загинув від кулі снайпера.

    За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок. Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     Похований 18 червня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

     4 вересня 2016 року в м. Бахмач відкрито меморіальну дошку по вулиці Урожайна біля будинку, де Сергій прожив свої шкільні роки, навчаючись в Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

    13 жовтня 2016 року на фасаді Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 відбулося відкриття меморіальної дошки.

 


 

     Кінострічка "Небесна Гвардія" була знята за ініціативи педагогічного та учнівського колективів Бахмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 5.

     У фільмі розповідається про історію життя та подвигу наших Героїв, які віддали власні життя заради територіальної цілісності та незалежності України на сході.

 

 


 

САВЧЕНКО ЮРІЙ БОРИСОВИЧ

     Народився 6 травня 1989 року у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    У 2007 році закінчив Великозагорівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, вступив до Чернігівського ПТУ на спеціальність «електромонтер побутової техніки». У 2008 році був призваний до лав ЗСУ. З 2010 року продовжив службу за контрактом.

    Старший сержант військової частини А 4224 (смт Десна Козелецького району).

    Загинув 31 серпня 2014 року біля міста Дебальцеве Донецької області.

    Похований у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України №838/2014 від 31 жовтня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

МАЛЬЦЕВ ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ

    Народився 20 жовтня 1966 року в м. Красний Перекоп Каховського району Херсонської області.

    Згодом його сім’я переїхала на малу батьківщину матері до Коропського району у село Жовтневе.

    З 1973 року по 1980 Юрій навчався у Жовтневській середній школі. Однокласники його характеризували як позитивного хлопця з лідерськими завдатками.

    Після закінчення восьми класів Юрій вступив до Борзнянського сільськогосподарського технікуму, на спеціальність «Бджільництво».

    З грудня 1984 по жовтень 1986 року проходив строкову службу в армії, де набув військового фаху стрільця.

    Повернувшись додому, Юрій влаштувався працювати директором Жовтневського будинку культури.

    З 1989 по 1990 рік Юрій займається бджолярством у селі Краснопілля.

    У 1990 році разом із сім’єю переїхав до села Радичів, влаштувався працювати будівельником у КСП «Іскра». Після розпаду колгоспу займався трудовою діяльністю у ТОВ «Хотинь».

    Коли в 2008 році на Прикарпатті велика повінь наробила стихійного лиха, Юрій поїхав у Чернівецьку область допомагати відновлювати мости, працюючи будівельником у ЗАТ "Трансміст». Юрія, як вправного майстра, знали і в нашому районі. Він робив печі, віконні рами, двері, обкладав цеглою будинки, виконував внутрішні ремонтні роботи. Односельці цінували Юрія за «золоті» руки, добру вдачу та відповідальність.

    Переймаючись подіями, що відбувалися на Сході України, Юрій, не дивлячись на те, що був знятий з обліку в райвійськоматі, відновив свій військовий квиток, щоб піти на службу до ЗСУ. 12 лютого 2015 року Юрія мобілізували. Служив наш земляк в 92-ій окремій механізованій бригаді 16-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Полтава» кулеметником, мав звання старшого солдата.

    5 березня 2016 року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі м. Авдіївка Донецької області Юрій Мальцев отримав тяжкі поранення, від яких помер на місці.

    У Юрія лишилося двоє дітей – доньки Альона Мальцева (1989 р.н.) та Катерина Пантюхіна (1991 р.н.).

    Згідно з  Указом Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ю.Мальцева було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).

    На знак вшанування пам’яті воїна  в центрі села Радичів був встановлений меморіальний знак, також ім’я радичівця увіковічнене на стенді пам’яті «Героїв Небесної сотні» в Коропі та на меморіальній дошці Рождественської ЗОШ І-ІІІ ст (Жовтневської), де навчався Юрій Мальцев.

КОРОСТАШІВЕЦЬ  АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

26 лютого 2022 року Андрій Коросташівець, 01.11.1977 року народження, житель Бахмача, своєю автівкою погнався за ворожою колоною техніки, збив кілька рашистів. У відповідь його авто розстріляли поблизу с. Піски. Чоловік загинув.

         Від початку війни Андрій готовий був захищати незалежність своєї держави. Він дуже любив життя,  у нього було багато планів, але російське вторгнення на рідну землю стерпіти не зміг.

   "Коли почалася війна, він з першого дня хотів воювати, хотів йти на фронт. Він рвався туди….Він взагалі був такий, що мало чого боявся. Він приїхав додому. Потім кудись зробив телефонний дзвінок, сказав, що колони вже пішли на Піски. Сказав, що їх зараз наздожене і буде їх чи давити, чи не знаю що. І він поїхав. Я його, звісно, утримувала, не пускала. Ну в нього був такий характер, хто його добре знає, то знає, що цю людину переконати дуже важко. Він сів у машину і поїхав", – згадує дружина загиблого Олена Коросташівець.

   Похований Андрій у місті Бахмачі. Вічна пам'ять герою!

 

АНТИХОВИЧ АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

   Андрій Антихович народився 21 травня 1996 року в місті Бахмачі. Закінчив Бахмацьку гімназію. Одночасно тренувався у ДЮСШ на відділенні футболу. Захищав честь Бахмаччини на обласних і Всеукраїнських змаганнях. Потім – навчання у Харківському військовому університеті   ім. Кожедуба.

   26 лютого 2022 року льотчик 299 бригади тактичної авіації              ім. генерал-лейтенанта  Василя Нікіфорова капітан Андрій Антихович на літаку Су-25 здійснював бойовий виліт в Херсонському напрямку для зупинення ворожих сил, що намагались за всяку ціну форсувати Дніпро задля подальшого наступу на Миколаїв та Одесу.

   Андрій виявив колони техніки та живої сили противника та завдав по них успішного вогневого ураження, чим зупинив просування ворога на напрямку наступу. На жаль, виконуючи бойове завдання, наш штурмовик був збитий засобами ППО орків. Підступний ворог зміг влучити у літак, але не зміг зламати рішучість та сміливість Українського льотчика в його бажанні боронити Українську Землю.

   До останньої секунди свого життя капітан Антихович мужньо виконував бойове завдання. А в останню мить, коли постало рішення - катапультуватися чи знищити проклятих окупантів – не вагаючись направив підбитий літак в бік колони ворожої техніки.

   За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Андрій Антихович був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

   У Героя залишилися мама та сестра.

 

КОСІВЦОВ ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

   11 березня 2022 року загинув військовослужбовець ЗСУ, мешканець міста Бахмача, Косівцов Ігор Миколайович, (позивний Кос) 03.07.1967 р.н., який пішов на війну з посади майстра КВП "Комунальник". Загинув під час оборони Чернігова від російських окупантів. Тією ночі ворог завдав авіаудару по місту.

Закінчив Бахмацьку загальноосвітню школу № 1 в 1984 році, а потім і Конотопський будівельний технікум транспортного будівництва за спеціальністю «Будівництво та експлуатація автомобільних шляхів».

З 30.10.1985  був призваний на строкову військову службу. 

 

У 2016-му пішов добровольцем в АТО. Воював у складі добровольчого батальйону «Карпатська Січ», потім став бійцем 93-ї ОМБр ЗСУ. 2018-го звільнився та повернувся додому. Працював у Бахмацькому КП «Комунальник» на посаді майстра. Мав великий досвід будівельника, вдома весь час щось будував і ремонтував.

Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, Ігор вже був напоготові і вранці 24 лютого 2022 року приєднався до місцевого військового підрозділу. Наступного дня поїхав обороняти місто Чернігів.

   Завжди активний, небайдужий до чужої біди та несправедливості, справжній боєць. Для нього війна розпочалася ще на Донбасі, але тоді він повернувся живим...

 

   Молодший сержант загинув у боях біля Чернігова, похований у Бахмачі.

Відповідно до Указу Президента України від 25.10.2022 № 735/2022 нагороджений (посмертно) орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

КИЧКА РОМАН ВІТАЛІЙОВИЧ

   

Народився 25 січня 1984 року в місті Чернігові. Згодом з родиною переїхав в м. Бахмач.

Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 1 з 1991 року по 2001 рік.

Після навчання в школі закінчив Чернігівський університет економіки і права.

Проживав в м.Чернігові, був волонтером допомагаючи нашим захисникам.

25.02.2022 року був призваний в окрему бригаду територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони “Північ”

   Загинув 14 березня2022 року під час виконання бойового завдання.

   Похований 19 березня 2022 року в м. Бахмач.

     

 КОВТУН ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

   Жорстока та невблаганна війна забрала життя ще одного захисника України, бахмачанина, Ковтуна Олександра Володимировича, 20.03.1972 р.н.

   17 березня 2022 року загинув справжній воїн,  учасник АТО, боєць, який захищав підступи до м.Чернігів.

   Олександр трохи не дожив до свого 50-річчя... Похований у Бахмачі.

 

 ОЛІЙНИК ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ

   26 березня 2022 року ми втратили бійця добровольчого формування Бахмацької територіальної громади - Олега Олійника, 08.07.1985 р. н., який загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Шевченкове Дмитрівської територіальної громади від обстрілу рашистів. 

Похований у Бахмачі.

 

 

 

 

 БАБІН МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

    Після звільнення окупованої ворогом території знайдено загиблого мешканця селища Веселе Григорівського старостинського округу, Бабіна Миколу Миколайовича, 10.10.1969 р.н.

   Боєць Григорівського загону самооборони 26 березня 2022 року разом з Олександром Шевченком з Григорівки перебував в районі обстрілу розвідувальної групи, під час якого загинув бахмачанин Олег Олійник. Як справжній герой, Микола Бабін, викликавши вогонь на себе,  загинув від куль рашистів.

   Місцевий фермер, що понад усе любив працю на землі, не вперше зустрівся з війною, пройшов афганську, тому не міг спокійно спостерігати за діями ворога, який був поряд.

   

ВОЛОШИН ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ

20 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання,  героїчно загинув бахмачанин Олег Валерійович Волошин.

   Олег народився 11 серпня 1994 року, закінчив Бахмацьку ЗОШ № 5, потім Глухівський національний педагогічний університет.

   Молодий, освічений, відповідальний патрульний поліції України в м. Київ віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі.

   Ніякі слова не зможуть передати біль втрати для батьків та дружини. Без батька залишився маленький син. Співчуваємо рідним, сумуємо та розділяємо з ними тяжке горе.

   Царство небесне та вічна пам’ять Герою.

 

 

МАРТИНОВ ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

    23 липня 2022 року героїчно загинув бахмачанин, Олег Мартинов. Народився та зростав у місті Бахмачі. Тут працював та жив з родиною мирним життям. У липні цього року йому виповнився 51 рік. З початку російського вторгнення на територію України у 2014 році активно займався волонтерством, допомагав бійцям на сході. Українець до глибини душі, був учасником багатьох патріотичних заходів та вишколів.

      Коли 24 лютого ворог порушив кордони рідної держави, не роздумуючи став на її захист. Воювати за рідну землю пішли і два сини Олега, яких батьки виховали справжніми патріотами.

   Кляті рашисти вбивають цвіт нашої нації — сильних та мужніх воїнів.

   Сумуємо усією громадою разом з рідними та друзями Героя. Берегтимемо світлий спомин про тебе, Олеже.

   Ми в неоплаченому боргу перед нашими захисниками. Пам’ятатимемо кожного воїна, який заплатив найвищу ціну задля миру та спокою в нашій державі.

   Герої не вмирають, а навічно вписують своє ім’я в історію України!

   Вічна слава Герою!

ІЛЬЧЕНКО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

   Ще один наш земляк поповнив ряди небесного війська. Сумна новина надійшла  до нашої громади. Обірвалося життя жителя с. Курінь, Юрія Ільченка.

Народився Юрій 5 серпня 1972 року в с. Курінь. Навчався у Курінській середній школі, потім здобував професію вчителя в Чернігівському педагогічному інституті.  Славний воїн з перших днів рашистського вторгнення пішов добровольцем на фронт. У травні-червні 2022 року, вже будучи радіотелеграфістом відділення управління взводу 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, відважно захищав рідну землю на Донеччині, поблизу м. Бахмут.

    24 серпня 2022 року в Юрія Васильовича трапився обширний інсульт, але, на жаль, лікарі не змогли його врятувати.Останні місяці життя наш земляк присвятив  захисту рідної Батьківщини та був вірним ій  до останнього подиху.

   У нього залишилися дружина Лариса та син Артем.

   Ворог топче та плюндрує нашу землю, убиває мирних людей, намагається знищити нашу мову та культуру. Але ми б’ємося. Ми не здамося і обов’язково переможемо.

   Спочивай з миром!

   Служи в Божому війську та оберігай Україну.

   Вічна пам'ять Герою…

МАКСИМЕНКО ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   І знову біль, і знову втрата... Жорстока війна, що лиш руйнує, залишаючи кривавий слід, забрала життя нашого земляка, старшого солдата, водія-заправника автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону ЯРОСЛАВА МАКСИМЕНКА.

   Ярослав народився 18 листопада 2001 року в м. Бахмач, закінчив Бахмацьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, навчався в Ніжинському медичному коледжі, а в 2021 році пройшов строкову військову службу у лавах Державної спеціальної служби транспорту.

   23 лютого поточного року уклав контракт на проходження військової служби. Виконуючи військовий обов’язок, загинув 10 вересня 2022 року біля м. Покровськ Донецької області.

   Війна забрала молодого юнака. Лише 20… Назавжди. Попрощалися з Героєм  16 вересня 2022 року.

Світлий спомин про Ярослава назавжди залишиться у наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі… Щиро співчуваємо рідним загиблого!

   Вічна пам’ять нашому Герою!

 

ЖЕЛЄЗНИЙ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

  Желєзний  Іван Михайлович народився  05.01.1976 року в с.Курилівка Лебединського району Сумської області. Згодом переїхав на Чернігівщину,  мешкав у с. Калинівка,  а останніми роками разом з дружиною проживав у с. Курінь і працював слюсарем у ПСП «Авангард».

    З початку повномасштабної війни росії проти України був бійцем добровольчого загону самооборони Бахмацької міської територіальної громади. Призваний на військову службу 7 травня 2022 року кулеметником у стрілецький  батальйон.

   Щирий син України загинув 25 вересня 2022 року в районі населеного пункту Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини внаслідок ворожого артобстрілу. Похований 29 вересня 2022 року в с. Курінь.

 

СКРИЛЬНІКОВ ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

Трагічна звістка знову надійшла до нашої громади... До останнього захищаючи незалежність держави та кожного з нас, загинув військовослужбовець ЗСУ, офіцер, Скрильніков Олександр Павлович.

Народився 28 липня 1989 року в місті Бахмачі, навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 1, потім закінчив Українську державну академію залізничного транспорту. Працював інженером у виробничому підрозділі «Вагонне депо станції Бахмач».

З перших днів війни став добровольцем загону самооборони Бахмацької територіальної громади, з 20 квітня пішов на військову службу в ЗСУ. Олександр був мужнім воїном і патріотом. Героїчно загинув 31 жовтня 2022 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання.

У Олександра залишилась дружина та двоє дітей.

Бахмацька громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Схиляємо голови у глибокій скорботі.

 

ДЗЮБА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

Перемога нам дається дуже важко. Її ціна – життя кращих воїнів.

2 листопада 2022 року поблизу с. Костянтинівка Донецької області, виконуючи військовий обов'язок, загинув військовослужбовець ЗСУ Дзюба Володимир Михайлович.

Народився Володимир 3 квітня 1992 року в с. Стрільники, тут закінчив школу, згодом отримав спеціальність електрозварника в м. Конотоп.

У 2011-2012 роках пройшов строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював патрульним поліцейським у м. Київ. У 2015 - 2016 роках брав участь в АТО. З війни повернувся у рідне село. Працював робітником із благоустрою у КП "Бахмацьке", завзятий та відповідальний підтримував порядок на території Стрільників.

У перший день повномасштабного вторгнення росії, як справжній патріот своєї держави, маючи військовий досвід, не міг стояти осторонь, тож пішов захищати незалежність держави та рідних людей. Служив у складі 30 окремої механізованої бригади ім. Костянтина Острозького.

    У Володимира залишилась дружина та двоє діток.

   Герої не вмирають! Пам'ять про них житиме в наших серцях.

 

ПИРОГОВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Пирогов Володимир Іванович, житель с. Стрільники, 29.04.1970 р.н., загинув 5 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, в районі бойових дій на Донеччині.

Володимир навчався в Стрільницькій школі у 1977-1987 роках. Потім здобув професію електрозварювальника. 1988-1991 роки - Служба в Збройних Силах України. Згодом проживав у м. Київ та працював охоронцем в муніципальній поліції. Україну захищав як учасник АТО у 2015-2016 році. Після повномасштабного вторгннення росії Володимир Пирогов воював у 72 окремій механізованій  бригаді  імені Чорних Запорожців, 46 батальйон.

Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів та усіх, хто знав його, любив та шанував.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

 

АЛЬОХІН СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

   Сергій Альохін народився  27 березня 1980 року у с. Халимонове. Закінчив Халимонівську загальноосвітню школу, працював охоронником на різних об'єктах. Мав військовий досвід, два  роки служив за контрактом у ЗСУ. Проживав з дружиною у Білоцерківському районі Київської області.

   Сергій Альохін загинув 2 листопада 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу  с. Макіївка Сватівського району Луганської області.

   Поховали Героя  10 листопада 2022 року, за адресою його проживання: Київська область, Білоцерківський район, село Мала Вільшанка, відділок "Селекційний".

ДАВИДОК ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

   Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала ще одне життя… Захищаючи Україну, від загарбницьких рук російських окупантів 30 листопада 2022 року на Донеччині загинув стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, солдат, Олександр Давидок з Григорівки.

   Народився Олександр Петрович 2 березня 1975 року в с. Григорівка. Закінчив Григорівську школу. Все своє трудове життя працював механізатором у ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка». Учасник АТО, який неодноразово захищав нашу державу, та віддав своє життя в ім’я України.

   Добрий, щирий, в його очах завжди був спокій та впевненість, а в словах та діях завжди можна було отримати допомогу та підтримку.

   У Олександра залишилися дружина та двоє дітей.

Поховали Героя 4 грудня 2022 року в с. Григорівка.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава українському воїну – Олександру Давидку!

ШТЕФІН ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   Україна втратила ще одного відважного сина, патріота, Героя, який мужньо захищав її та віддав за неї життя, - Захисника родом з нашої громади, з с. Тиниця, - Ярослава Олександровича Штефіна, 3 липня 1991 року народження.

   Ярослав закінчив 9 класів Тиницької школи, після чого навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Далі – строкова військова служба (служив кінологом) у Збройних Силах України. Працював рятувальником в ГУ ДСНС України у м. Києві. З 09.06.2022 розпочинає працювати в структурному підрозділі «Бахмацька колійна машинна станція».

   19.09.2022 Ярослав Штефін мобілізувався та самовіддано став на захист нашої землі від російських окупаційних військ.

   Старший розвідник загинув 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

   Важко підібрати слова, щоб описати біль від тяжкої втрати. Гірко і боляче, що сьогодні наші мужні чоловіки - кращі з кращих віддають своє життя заради того, щоб ми мали майбутнє та ясне небо над головою...

   Поховали Героя 22 грудня 2022 року в с. Тиниця.

   Вічна шана і пам'ять захиснику України! Герої не вмирають!

ПАВЛУЩЕНКО СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ

   І знову плаче небо. І знову Бахмаччина в жалобі.

   Не встигли мешканці громади оговтатись від недавньої втрати захисника, як чорне крило війни вкотре торкнулося Бахмаччини. Стало відомо про загибель Павлущенка Сергія Юрійовича.

   Народився Сергій 22 січня 1988 року. Закінчив Городищенську школу. Деякий час працював у ТОВ «Чернігівська м’ясна компанія». Не чекаючи мобілізації, пішов добровольцем захищати державу ще в 2014 році. З 14.03.2019 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Він служив правдою та волею за нашу Україну, за незалежність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

   Загинув молодший сержант, головний сержант взводу – командир бойової машини 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців 25 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Успенівка Мар’їнського району Донецької області внаслідок несумісного з життям поранення. Загинув, як герой, у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини.

   Щиро співчуваємо рідним та близьким…

   Вічна пам’ять Герою! Нехай в мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про нього живе у віках.

 

РУДОМІН ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Євгеній Рудомін народився 10 грудня 1991 року, навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, працював на різних роботах. У травні 2022 року пішов служити до Чернігівського окремого полку зв’язку. Був справжнім патріотом, мужнім, добрим, життєрадісним, завжди готовим прийти на допомогу. Трагічно загинув (автокатастрофа) 26 грудня 2022 року.

   Поховали 28 грудня 2022 року в місті Бахмачі.

 

 

КОНДРАТЬЄВ ІГОР ВІКТОРОВИЧ

   Обладунки воїна тяжкі, а пам'ять про нього вічна: моторошна та сумна звістка про смерть воїна знову вразила нашу громаду. 8 січня 2023 року у військовому шпиталі помер військовослужбовець Ігор Вікторович Кондратьєв, 25.01.1979 року народження.

   Дитинство та юність воїна пройшли в Бахмачі. Ігор навчався в міській школі № 5. Потім служив у ЗСУ. Працював у військовій частині в Бахмачі. Згодом переїхав до Києва, де працював водієм у службі таксі.

   Чоловік, фактично,з перших днів повномасштабної війни, 27 лютого 2022 року, узяв до рук зброю і виявив готовність до захисту родини, громади, держави. Ігор перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу. Друзі й побратими говорять про нього «золотий хлопець».

   13.10.2022 боєць отримав важке поранення. Лікарі боролися за його життя тривалий час, та, на жаль, від отриманих тяжких поранень серце нашого захисника, нашого воїна перестало битись у військовому шпиталі в Києві.

  У Героя залишилися мати, донька та двоє синів.

   Розділяємо з рідними біль втрати. Світла пам'ять Тобі, Захиснику Батьківщини. Ми завжди будемо залишатися перед Тобою у неоплаченому боргу.

   Прощання з Героєм відбулося 10 січня 2023 року в м. Бахмач. Похований на місцевому кладовищі. 

 

ІВАЩЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

   На жаль, знову чорна звістка – втратили ще одного Героя – ІВАЩЕНКА МИКОЛУ МИКОЛАЙОВИЧА, 09.08.1982 року народження, який ціною власного життя виборював свободу України. Микола Іващенко родом із с. Тиниця, навчався у місцевій школі. Після закінчення навчального закладу проходив строкову військову службу.

   Добрий, працьовитий і невтомний, чоловік, якому піддавалась будь-яка робота. Останнє місце роботи Миколи – служба охорони в Києві.

   У 2015-2016 роках мав бойовий досвід у зоні проведення АТО/ООС.

   7 квітня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ.

   Старший солдат, старший стрілець механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А4574 Микола Іващенко перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу.

   Загинув 27 січня 2023 року поблизу с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, будучи вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконавши свій службовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя.

    2 лютого 2023 року воїна провели в останній путь. Відбувся чин похорону з усіма почестями. Прощались із Героєм під звуки військових залпів та Державного Гімну.

 У Героя залишилися дружина, батьки і брат.

   Висловлюємо щирі співчуття родині захисника. Герої не вмирають, а поповнюють лави небесного воїнства, навіки залишаючись в нашій пам’яті.

 

ДВОРНИК СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ

   Сергій Дворник народився 01 листопада 1984 року в м. Бахмач. Закінчив 9 класів міської школи № 4. Потім - навчання в Конотопському технікумі, далі – у Сумському вузі. Пройшов строкову військову службу в ЗСУ. Згодом працював дільничним у Бахмацькому відділенні поліції. Деякий час працював за кордоном. Добрий, розумний, веселий і відкритий.

   З 2020 року служив у ЗСУ за контрактом.

   Був радіотелефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу управління командира 2 мінометної батареї військової частини А4532. Відмінно виконував свої обов’язки, виявляв мужність та вірність військовій присязі. Пройшов багато гарячих точок, в тому числі і Бахмут. Та, на превеликий жаль, 9 лютого 2023 року, виконуючи поставлене завдання, отримав травми, несумісні з життям. 12 лютого 2023 року в м. Бахмач відбулася церемонія прощання та поховання воїна.

У захисника залишились батьки, сестра та донька. Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Нехай його душа  отримає Боже благословення та спокій.

 

ПРИДАТКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

Придатко Микола Петрович народився 02 квітня 1992 року в місті  Бахмачі. Закінчив  Бахмацьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Далі навчання у Конотопському інституті Сумського Державного університету,  факультет електроніки та інформаційних технологій.  Переїхавши до міста Чернігова,  працював на різних роботах. Так як мріяв про власну справу і прагнув фінансової незалежності, то почав займатися лазерним гравіюванням деревини.

   Із початком російсько-української війни, влився до лав захисників України. 15 травня 2022 року був призваний Чернігівським РТЦК та СП, служив оператором відділення радіоперехоплення та пеленгування загону радіорозвідки.  Служба проходила у різних регіонах України.

   Виконуючи службове завдання, трагічно загинув 18 лютого 2023 року. Похований у місті Чернігові

    У Миколи залишились батьки.

 

ПИЛИПОВСЬКИЙ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 

   Війна жорстока і нещадна, залишає слід в житті кожного нашого захисника, іноді ціна – власне здоров‘я, переживання та великі зусилля в боротьбі.

    11 березня 2023 року в останню дорогу провели нашого земляка, воїна, ДМИТРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ПИЛИПОВСЬКОГО. 

   Поховали Дмитра Пилиповського з усіма військовими почестями на сільському цвинтарі.

     Дмитро Пилиповський народився 9 лютого 1992 року в с. Халимонове. Закінчив місцеву школу. Після проходження строкової служби в Збройних Силах України уклав контракт. Спочатку службу проходив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Учасник АТО, старший сержант 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, до останнього був вірний військовій присязі та стояв на захисті Україні. 10 березня 2023 року серце захисника зупинилося від жахливої хвороби.

   У померлого воїна залишилася дружина.

   Бахмацька міська рада висловлює щирі співчуття родині померлого.

   Світла пам'ять Герою.

 

СКАКУНОВ БОГДАН АНАТОЛІЙОВИЧ

  У боротьбі із російськими окупантами Бахмаччина втратила ще одного героя. Загинув відважний воїн, солдат Богдан Анатолійович Скакунов.

   Богдан Скакунов народився 28.09.1997 в селі Халимонове, закінчив місцеву школу. Надійшла пора віддати синівський обов`язок Україні, і Богдан охоче пішов на строкову військову службу. Він знав, що саме в армії гартуються справжні чоловіки. Після завершення строкової військової служби підписав контракт. Службу проходив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. У 2021 році звільнився.

   30 квітня 2022 року Богдан Скакунов був мобілізований. Він проходив службу на посаді санітара медичного пункту піхотного батальйону в/ч А2573 3-ої окремої танкової Залізної бригади. Життя бійця обірвалося 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Комісарове Куп’янського району Харківської області.

   Поховали Героя  29 березня 2023 року в с. Халимонове.

  Слава та вічна пам’ять Герою небесного війська! Глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам.

  Герої не вмирають!

БАСАНЕЦЬ ВЛАДИСЛАВ ІГОРОВИЧ

   І знову Бахмаччина в смутку та скорботі.. Серце крається від отриманої страшної звістки: загинув бахмачанин БАСАНЕЦЬ ВЛАДИСЛАВ ІГОРОВИЧ, водій гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А38923.

   Захищаючи Батьківщину, загинув 30 березня 2023 року, поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області.

   Владислав народився 29 травня 1989 року в місті Бахмачі. Навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Закінчив Київське училище автомобільного транспорту та будівельної механізації.

   У 2014 став на захист своєї держави добровольцем. Був на передовій. Згодом підписав контракт на військову службу та продовжував наближати нашу перемогу, а вже потім була мобілізація – і Владислав знову на захисті України.

   Добрий, відповідальний, змалку небайдужий до чужої біди. Люблячий син і брат, вірний побратим. Владислав мав багато мрій та планів на щасливе життя у незалежній Україні, але їм, на жаль, не судилося здійснитися.

   Попрощалися  з Владиславом Басанцем 4 квітня 2023 року. 

   Війна продовжує множити горе, забираючи наших дорогих і рідних…

   Висловлюємо щирі співчуття родині Захисника.

   Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

ТОПОР РОМАН СЕРГІЙОВИЧ

   Пекучий біль і гіркий смуток війни своїм чорним крилом знову торкнувся нашої громади. Надійшла болюча звістка: загинув бахмачанин, Роман Сергійович ТОПОР. Молодий і енергійний, стійкий і сміливий, товариський і надійний, до останнього подиху вірний військовій присязі та своїй країні. Таким знали його друзі і запам'ятає Бахмаччина та вся Україна.

   Роман народився у місті Бахмачі 17 січня 1994 року. Навчався у Бахмацькій гімназії. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Чернігівська політехніка». Працював менеджером у одному із готельних комплексів у Києві.

   Коли розпочалася повномасштабна війна, молодий чоловік без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Був мобілізований 17 листопада 2022 року другим відділом Ніжинського РТЦК та СП Чернігівської області. Служив гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284.

   Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 19 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області.

   Попрощалися та провели в останню дорогу  Воїна  8 квітня 2023 року. Заупокійна панахида пройшла  в Спасо-Преображенському храмі міста.  Поховали Героя на Ільченковому кладовищі в селі Курінь.

   Жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в материнському серці. Війна забирає не просто найкращих, вона забирає рідних, друзів, тих, з ким ще вчора разом мріяли про перемогу та будували плани на майбутнє.

    Йдуть у засвіти найкращі сини, цвіт нації…

   Їм би жити, творити майбутнє країни, насолоджуватись життям… Натомість вони залишаються пекучим болем і світлим спомином у наших серцях.

   Вся громада розділяє втрату та цей великий і невимовний біль. Висловлюємо сердечні співчуття родині та близьким Героя.

   Світла і вічна пам'ять тобі, Воїне, ти віддав своє життя за Україну, за її майбутнє…

 

 ШЕВЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

   Знову втрата… Знову Бахмаччина попрощалася з одним із своїх синів.

На щиті повернувся у рідну Григорівку Шевченко Олександр Іванович.

Олександр народився 16 вересня 1979 року в с. Григорівка, закінчив місцеву школу, потім навчався у Конотопському професійно-технічному училищі, де здобув професію електрика.

   Спочатку працював у рідному селі у сільськогосподарському підприємстві ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка», потім у Вагонному депо в м. Бахмач, останнім часом був таксистом. У пам’яті колег та друзів він назавжди залишився сміливим, щирим, доброзичливим та чуйним.

   Війна - явище безжальне, ворог - підлий і ненависний…

   З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр увійшов до складу добровольчого загону самооборони Бахмацької міської територіальної громади.

   Виконуючи бойове завдання поблизу с. Шевченкове разом з Миколою Бабіним, Олегом Олійником та іншими, був поранений і захоплений ворогом в полон. Пізніше - закатований рашистськими загарбниками до смерті.

   Попрощалися з Героєм 22 квітня 2023 року.

   В останню путь Героя провели з усіма почестями. Він віддав життя за Україну, її мову, Прапор, за нас з вами, за майбутнє!

   Співчуваємо родині!

   Вічна слава і спокій Герою!

 

КУЗЬМЕНКО ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

   І знову сумна звістка з фронту...

   17 квітня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Павлівка Донецької області, загинув розвідник-сапер І розвідувального відділення розвідувального взводу 2 єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша., солдат Кузьменко Олександр Васильович.

   Олександр народився 30 серпня 1978 року в с. Тиниця, закінчив місцеву школу, потім Куликівське професійно-технічне училище, де отримав професію електрогазозварника. Проживав у рідному селі, працював у ПАТ «ЧЕРНІГІВ ВТОРЧЕРМЕТ» за спеціальністю, потім у службі охорони в м. Київ.

   6 вересня 2022 року Олександр пішов захищати Батьківщину від рашистської орди.

   Добрий, щирий, ввічливий, порядний син, чоловік, батько…

   Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про загиблого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

   Олександр Кузьменко боровся за волю і свободу нашої держави і щиро вірив у те, що Перемога вже скоро прийде на нашу землю. Вірив і віддав в ім’я цієї Перемоги найцінніше – життя.

  Попрощалися  з Героєм 25 квітня 2023 року.

 

АСТАПОВ ЛЕОНІД ГЕННАДІЙОВИЧ

Війна продовжується, приносить горе і страждання, біль від втрат не перестає вщухати. На превеликий жаль, попри всі сподівання, назавжди на рідну Бахмаччину повернувся відважний воїн, мужній захисник, ЛЕОНІД ГЕННАДІЙОВИЧ АСТАПОВ. Довгий час його вважали безвісти зниклим. Увесь цей час рідні в молитвах чекали і сподівалися, жили надією на зустріч із дорогою людиною. Та не судилося…

   Леонід народився та жив у місті Бахмачі, закінчив загальноосвітню школу номер 1, потім Конотопське ПТУ. Тривалий час працював на залізниці, на станції Бахмач.

   Після повномасштабного вторгнення російських агресорів 30 квітня 2022 року як справжній син рідної землі, не вагаючись, став на її захист.

   Загинув 10 вересня 2022 року під час штурмових дій, виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Веселе Харківської області.

   1 червня бахмачани попрощалися з Героєм. Рішучий і сміливий, життєрадісний і працьовитий, безвідмовний у проханнях допомоги і своїм, і чужим. Таким був Леонід Астапов, який захищав рідну землю у складі 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

   Люди з квітами сформували живий коридор маршрутом руху траурної процесії. Поховали бійця на місцевому цвинтарі у Бахмачі.

   Леонід поповнив щит Ангелів захисту над нашою Україною. Невимірний біль втрати для родини, для громади, для всієї України.

   Щирі співчуття рідним та близьким.

   Вічна пам’ять, честь та шана Герою!

 

МАНАНКОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

4 червня від тяжкої хвороби у медичному закладі "Бахмацька лікарня-хоспіс" помер боєць 44-тої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, Мананков Андрій Іванович, 16.02.1969 р.н., уродженець смт Ольшанка Волноваського району Донецької області.

 Андрій Мананков тривалий час працював у Києві, потім був мобілізований до лав ЗСУ. Від лікарні Героя проводжали мешканці села Бахмач. Потім  відбулося відспівування Героя в церкві Успіння пресвятої Богородиці ПЦУ в місті Бахмачі. Попрощалися з героєм і побратими. Поховали воїна на місцевому кладовищі.

 Гірко на душі і тяжко на серці.

 Разом з усією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі.

 Вічна пам'ять!

 

СКОРИНА ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

   Бахмацька громада провела в останню путь захисника України – Олександра Васильовича Скорину.

   Велелюдний чин похорону відбувся 9 липня 2023 року в Красилівці – рідному селі воїна. Рідні, друзі, однокласники, односельчани, представники влади прийшли віддати останню шану захиснику, який віддав життя за вільну Україну.

   Олександр Скорина народився 24 січня 1972 року в селі Красилівка. Закінчив місцеву школу, вивчився на водія. Згодом працював охоронцем в охоронних структурах у Києві. Останніми роками займався домашнім господарством. Чемний, врівноважений, як кажуть, був добрим - і до роботи, і до людей.

   28 лютого 2023 року був призваний на військову службу Ніжинським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області. Служив старшим стрільцем-оператором другого відділення другого стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини А4863.

   Загинув молодший сержант Олександр Скорина 30 червня 2023 року під час виконання бойового завдання, захищаючи волю і незалежність України у війні з російськими окупантами, внаслідок мінометного обстрілу ворога.

Щирі співчуття родині.

Вічна пам’ять Герою…

ЛЮБИЧ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

   І знову сумна звістка про загибель Героя, бахмачанина, Любича Віктора Миколайовича.

   Віктор Любич народився 28 червня 1977 року в місті Бахмачі. Закінчив місцеву школу № 6, далі - навчання на водія в автошколі. Тривалий час працював водієм у Бахмацькій сільгосптехніці, згодом - охоронцем у Києві.

   9 березня 2022 року був призваний на військову службу. Служив рядовим протитанкового взводу механізованого батальйону у 1-шій окремій танковій Сіверськй бригаді. Мужньо стояв на захисті Батьківщини, був вірний військовій присязі та українському народу.

   Останній бій солдат прийняв 8 липня 2023 року під час виконання поставленого завдання в районі населеного пункту Керамік Покровського району Донецької області.

   Чоловіку було 46 років. У нього залишились дружина та донька.

   Доброзичливий, чуйний, добрий, сміливий, з власною честю, зразковий батько, чоловік, вірний побратим.

   Поховали Героя 14 липня 2023 року в місті Бахмачі.

   Щиро співчуваємо рідним і близьким нашого земляка.

Нехай світла пам’ять про Героя буде сильнішою за смерть і назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

Слава Герою!

ВАРЧАК ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ

    26 липня 2023 року бахмачани у скорботі провели із земного до небесного строю ще одного сина України, захисника, мужнього бійця та земляка Варчака Олексія Михайловича.

   Люди ставали на коліна, встеляли дорогу живими квітами, молилися за упокій душі полеглого воїна… У місті на площі Героїв Майдану звучала жалоблива «Пливе кача…». Скорботний кортеж зі світлиною полеглого пройшов вулицями міста до кладовища.

   Олексій Варчак народився 18 червня 1976 року. Навчався у Курінській загальноосвітній школі. Потім здобув професію водія-кранівника в Ічнянському професійно-технічному училищі. Працював водієм на різних підприємствах. Останніми роками – на місцевому приватному підприємстві «УКРАГРОТРАНС». Розумний, добрий, справжній патріот нашої країни! Людина з чіткою позицією та принципами.

   У липні 2022 року Олексій Варчак був мобілізований. Служив бойовим медиком у 47 окремій механізованій бригаді «МАҐУРА» ЗСУ. При виконанні бойового завдання молодший сержант підірвався на ворожій міні. Помер 21 липня 2023 року в Запорізькій обласній клінічній лікарні.

   Висловлюємо щирі співчуття родині. Вічна пам’ять та незгасна слава Герою!

   Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес!

   Слава Україні!

   Героям Слава!

ПОЛЄЩУК ВІТАЛІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

   Знову темна година для нашої громади, знову – втрата. 31 липня 2023 року загинув Полєщук Віталій Валерійович, який захищав нашу державу у складі 2 артилерійського взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А4674.

   Віталій Полєщук народився 08 жовтня 1990 років у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Згодом родина переїхала до Києва, де Віталій закінчив школу. Потім навчався в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту. Працював на Київському механічному заводі. Одружився. У 2011 році з родиною переїхав до міста Бахмача, де працював слюсарем у Депо. Згодом знову працював у Києві, а останніми роками мав власну справу.

   Віталій Полєщук був мобілізований 30 грудня 2022 року. Служив командиром гармати 2 артилерійського взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А4674.

   Загинув 31 липня 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новоданилівка Запорізької області. Попрощалися з Героєм у Бахмачі 5 серпня 2023 року. 

   Жодні слова не втішать згорьованих рідних. Співчуваємо, схиляючи голови в скорботі…

   Подвиг Героя назавжди буде вписаний у бойовий літопис нашої країни і кров’ю – в наші душі й серця.

Віталій Полєщук віднині поповнить армію небесних героїв. Ми молитимемось за нього й за інших наших захисників – тих, хто став янголом України й тих, хто продовжує боронити її рубежі й кожного з нас.

   Пам‘ятатимемо завжди, якою ціною нам дістається право на життя.

Слава Герою! І вічні шана й пам’ять.

 

КОТ МИКОЛА СТАНІСЛАВОВИЧ

   7 серпня 2023 року, в останню дорогу провели воїна, Миколу Станіславовича Кота, який трагічно загинув 5 серпня 2023 року.

   Микола - корінний житель Курені, народився 17 травня 1996 року. Закінчив місцеву школу, згодом - Ніжинський агротехнічний інститут. Працював у рідному селі на посаді головного інженера у ПСП " Авангард".

   Пішов служити у перші дні повномасштабного вторгнення. Молодшого сержанта військової частини А3458 згадують мужнім та сміливим воїном, який не вагався й миті, стаючи на захист України та даючи впевнений опір російським окупантам.

  Віддати шану молодому чоловікові прийшли односельці, рідні, друзі, однокласники, представники влади, побратими. Із військовими почестями його поховали 7 серпня 2023 року на Ільченковому кладовищі в Курені.

   Найкращі сини України стають янголами… Вони полишають рідний дім, батьків, коханих та йдуть захищати країну, але, на жаль, інколи вони віддають найцінніше – власне життя.

   Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого, розділяємо біль непоправної втрати, в скорботі схиляємо голови, молимось за упокій його безсмертної душі.

   Царство небесне, тобі, Воїне!

ЖДАНОВ ВОЛОДИМИР ВІТАЛІЙОВИЧ

   Не висихають сльози... Звістки чорними воронами летять у нашу громаду. І темніє день. Невимовний біль пронизує кожне серце…Сьогодні, 13 серпня 2023 року, громада попрощалася та провела у вічність свого земляка, захисника України, бахмачанина, Жданова Володимира Віталійовича.

   Володимир Жданов народився 23 грудня 1981 року. Випускник Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5. Далі – навчання у Ніжинському професійно-технічному училищі, де здобув фах електрозварника та ремонтника електрообладнання. Пройшов строкову службу. Деякий час молодий чоловік працював на Бахмацькому машинобудівельному заводі, потім – у Депо.

   Останніми роками працював у Києві на підприємстві, що займалося виготовленням залізобетонних конструкцій.

   8 квітня 2022 року, поповнивши лави Збройних Сил України, він до останнього був вірним військовій присязі, даній народу України, захищаючи незалежність та територіальну цілісність. Володимир Жданов пройшов курс навчання військовій справі у Польщі.

  Навідник 2 танкового взводу 1 танкової роти військової частини А4674 загинув 7 серпня 2023 року.

  Володимир Жданов мав амбітні плани, як у кожної мислячої цілеспрямованої, порядної, вихованої молодої людини: створити власну родину, виховувати дітей, жити довго і щасливо на рідній землі. Та не судилося. Його молоде життя обірвалося у розквіті.

   Біль від втрати рідної людини не заспокоять жодні слова. Співчуваємо родині від імені всієї громади. Світла пам'ять загиблому.

 

БРИДКОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

   Станіслав Бридковський народився 9 листопада 1982 року. Дитинство та юність пройшли в місті Бахмачі. Після закінчення Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 здобув професію провідника в Білопільському професійному училищі.

   Десять років пропрацював рятувальником у підрозділі ДСНС у Києві. Останнє місце роботи – вантажник у Форі.

   Був призваний на військову службу 20 квітня 2022 року. Служив кулеметником механізованого батальйону військової частини А7014.

   Загинув 23 липня 2023 року від отриманих смертельних поранень внаслідок штурмових дій ворога поблизу села Невське Сватівського району Луганської області.

   Стриманий у словах, але дуже мужній та щирий - саме таким в пам'яті рідних і близьких залишиться навічно Станіслав Бридковський.

   Попрощалися з нашим земляком, світлою і життєрадісною людиною, мужнім воїном і Захисником України – Станіславом Миколайовичем Бридковським 18 серпня 2023 року.

   Герої не вмирають. Вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть в пам’яті тих, хто їх любив…

Схиляємо голови в пошані перед пам’яттю бійця.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя.

Слава Україні!

Слава Українським Героям!

ШТЕПА ЮРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

   Йому б ще жити, творити майбутнє, відбудовувати країну, в перемогу якої вірив до останнього подиху життя. Його подвиг – це героїчна історія нашої держави, наша вічна пам’ять і невимовний біль…

   13 вересня 2023 року Бахмаччина у глибокій скорботі провела в останню путь вірного сина України, – Юрія Штепу.

   Юрій Валерійович Штепа народився 25 червня 1988 року в місті Бахмачі. Випускник Бахмацької ЗОШ № 4, після закінчення якої відразу пішов працювати. Досить тривалий час працював будівельником у Києві.

   Мобілізований до лав ЗСУ 4 квітня 2022 року. Проходив навчання військової справи в Німеччині.

   Захищав Україну у складі 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А 4674.

   Внаслідок артилерійського обстрілу ворога, отримавши поранення, несумісні з життям, загинув 5 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій східніше населеного пункту Роботине Запорізької області.

   Громада зустрічала та проводжала Героя «живим коридором». Вересневі квіти встеляли шлях Юрію, а жовто-блакитні прапори, за колір яких віддав своє життя воїн, майоріли на вітрі. Траурний кортеж рухався до місця останнього спочинку Героя: Юрія Штепу поховали на кладовищі в мікрорайоні МКЗ у місті Бахмачі.

   Схиляємо голови у шані та безмежній подяці перед загиблим Героєм. Щирі співчуття рідним і близьким загиблого Захисника України.

   Герої не вмирають!

 

ЗАХАРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   29 вересня 2023 року Бахмацька громада провела в останню путь померлого захисника Олександра Захарченка. Попрощалися із воїном на подвір’ї рідного будинку, заупокійна молитва за померлим відбулася у храмі Феодосія Архієпископа Чернігівського в с. Халимонове.

Поховали оборонця з військовими почестями у селі Глибоке Халимонівського старостинського округу.

   Олександр Захарченко, 1974 року народження, родом із Сновська. Там закінчив школу та професійно-технічне училище. Потім з батьками переїхав до с.Глибоке.

   Чоловік пройшов строкову та контрактну службу у Збройних Силах України. 11 листопада 2022 року розпочав службу у складі 4-ої окремої танкової бригади імені Івана Виговського.

   Отримавши тяжке поранення, довгий час лікувався. Помер вдома.

Щирі співчуття рідним і близьким. Царство Небесне воїну. І вічний спокій на Небесах!

ЮНАК СЕРГІЙ БОРИСОВИЧ

   І знову втрата. Біль і прощання назавжди… 10 жовтня 2023 року зупинилося серце нашого земляка, захисника Юнака Сергія Борисовича. Сергій Юнак народився 11 грудня 1970 року в селі Бахмач. Закінчив місцеву школу, потім – строкова служба в армії. Згодом працював охоронником у місті Києві.

   З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну долучився до добровольчого загону територіальної оборони громади. 5 травня 2022 року був мобілізований до ЗСУ. Воював навідником першого механізованого відділення першого механізованого взводу другої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини А4123 (у складі 67 окремої механізованої бригади). Був тяжко поранений і деякий час проходив лікування в госпіталі. Наразі Сергій Юнак перебував у відпустці за станом здоров’я (після поранення). І раптово 10 жовтня 2023 року серце воїна зупинилось на 53-му році життя.

   Скорбота і сум завмерли в повітрі. Важко знайти слова розради, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини, але нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. 

   Попрощалися із Сергієм Юнаком 12 жовтня 2023 року. З військовими почестями поховали воїна на кладовищі в селі Бахмач, що по вулиці Федора Жили (Дудківка).

Вічна шана, честь і слава Захиснику!

 

ЛИСЕЧКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

   17 жовтня 2023 року провели в останню земну дорогу воїна Володимира Васильовича Лисечка. Провести мужнього сина України та востаннє попрощатися з ним прийшли його друзі, побратими, керівництво громади, однокласники, найближчі та найрідніші люди.

   Володимир Лисечко народився 29 березня 1969 року. Закінчив Стрільницьку школу. Потім – строкова служба в армії. Після повернення працював у будівельній бригаді в місцевому сільгосппідприємстві. Згодом займався приватними будівельними роботами.

   Був мобілізований до ЗСУ 15 червня 2023 року. Головний сержант, сапер-радіотелефоніст 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини А7085, Володимир Лисечко загинув за Україну 12 жовтня 2023 рокув районі населеного пункту Нововодяне Луганської області.

    На вівтар української державності оборонець поклав найдорожче - своє життя. Він боровся заради того, щоб наше майбутнє мало шанс на існування. Правдивий, щирий, справедливий. Воїн до останнього подиху тримав стрій.

   Щиро співчуваємо та розділяємо біль непоправної втрати разом із рідними й близькими, всіма, хто знав, любив і шанував Володимира.

   Низький уклін нашому Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу. Нехай Господь оселить щиру душу спочилого у Царстві Небесному.

   Світла пам’ять і вічна слава Герою!

ДРАЛО ІГОР ПЕТРОВИЧ

Війна забрала життя ще одного земляка – ДРАЛА ІГОРЯ ПЕТРОВИЧА

   Драло Ігор Петрович народився 25 березня 1977 року в селі Тиниця. Після закінчення 8 класів Халимонівської школи, навчався в Конотопському професійно-технічному училищі. Потім працював шофером, комбайнером, трактористом у колгоспі ім. Ватутіна. Згодом займався обробітком земельних паїв. Ігор Драло - військовий з досвідом, який пройшов АТО. Про нього говорили як про людину, яка вважала, що ніколи не варто зневірюватися, мала добре серце і прекрасне почуття гумору.

   З перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист України. 24 лютого 2022 року був мобілізований до роти охорони ІІ відділу Ніжинського РТЦК та СП. З 14 лютого 2023 року воював у складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Був поранений, і навіть носив у тілі кілька осколків. Та його життя раптово обірвалося вдома, боєць перебував у відпустці, не витримало серце.

  Чин похорону відбувся 5 грудня 2023 року. Попрощатися з воїном прийшли родичі, близькі, друзі, представники влади й бойові побратими. Відспівування Героя відбулося в місцевому храмі. Поховали Героя на кладовищі, що по вулиці Сіденка в селі Халимонове.

   Відтепер він захищатиме Україну в Небесному війську. Жодні слова не можуть втамувати біль втрати.

   Щирі співчуття родині, друзям та побратимам Героя.

   Сумуємо всією громадою.

   Світла та вічна пам'ять Захисникові!

ГАЛАТ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   Бахмацька громада знову огорнута сумом. Біль та горе заполонили наші серця, коли підтвердилася звістка про чергову втрату. Захищаючи Україну від російської агресії, 28 вересня 2023 року загинув бахмачанин Галат Сергій Олександрович.

   Сергій Галат народився 13 лютого 1988 року в місті Бахмачі. Навчався в місцевій ЗОШ № 5. Потім здобув спеціальність автослюсаря у Сосницькому професійно-технічному училищі. Далі – строкова служба в ЗСУ. Після повернення працював охоронцем у місті Києві. Згодом – у будівельних магазинах міста.

   Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну він не вагався ні хвилини, а хоробро кинувся боронити рідну землю, свою родину, бо був патріотом України, свідомим громадянином, чуйною людиною, любив життя і завжди готовий був прийти на допомогу.

   Мобілізований до ЗСУ 30 березня 2022 року. Воював старшим стрільцем-оператором 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А1302.

   Попрощалися з Героєм 17 грудня 2023 року. Поховали Захисника з усіма почестями на місцевому кладовищі, мікрорайон «Грузьке».

   Схилимо голови у скорботі і з молитвами віддамо шану вірному сину України!

   Пам’ять про Героя – світла! Шана його подвигу – вічна! Рідним і близьким воїна – глибокі співчуття.

ЧЕРКОВСЬКИЙ МАКСИМ ІВАНОВИЧ

 

   Бахмацька громада втратила ще одного захисника – Черковського Максима Івановича, 18.09.1987 року народження. Воїн загинув 14 серпня 2023 року, але тільки зараз остаточно експертиза ДНК підтвердила його смерть.

   Максим закінчив Курінську загальноосвітню школу, Ніжинський аграрний інститут за спеціальністю: менеджмент та маркетинг, працював на різних роботах, активно займався спортом.

   9 червня 2023 року був призваний на військову службу. Був навідником 1 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону. З 14 серпня 2023 року вважався безвісти відсутнім під час захисту Вітчизни на тимчасово непідконтрольній Україні території. Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність загинув 14.08.2023 у районі населеного пункту Роботине Запорізької області в результаті мінометного обстрілу з боку противника.

   За час проходження військової служби відмінно виконував свої функціональні обов’язки, мав авторитет серед колег по службі. Добрий, товариський, справедливий та працьовитий – таким він назавжди залишиться у пам’яті друзів та рідних.

          Попрощалися з Героєм 17 грудня 2023 року. Поховали Захисника на центральному кладовищі в селі Курінь. 

   Вічна пам'ять Максиму Черковському, справжньому Герою, який загинув, захищаючи рідну землю.

 

ГРИНЕНКО ДЕНИС СЕРГІЙОВИЧ

   Ненависний ворог обірвав життя ще одного нашого земляка, мужнього захисника, патріота, оборонця України – бахмачанина Дениса Гриненка.

   Денис Гриненко народився 1 березня 1996 року в місті Бахмачі. Закінчив місцеву школу № 1. Потім навчався в Конотопі, де отримав спеціальність «електрогазозварювальник». Проходив строкову службу в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Працював в місті Бахмачі – в Депо, а потім на приватних підприємствах.

  Був мобілізований 9 березня 2022 року. Захищав Чернігів, потім охороняв українсько-білоруський кордон, а згодом обороняв Україну в одній із найгарячіших точок – на Донецькому напрямку. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність Денис Гриненко загинув 19 травня 2023 року в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району, що на Донеччині. Поховали Героя 17 грудня 2023 року в місті Бахмачі.

   Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Низько схиляємо голови у скорботі. Ми повинні завжди пам’ятати, якою дорогою ціною нам дістається кожна хвилина нашого життя та незалежність України.

   Вічна пам’ять Герою!

КУЛИК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

      26 грудня 2023 року  поховали КУЛИКА АНДРІЯ МИКОЛАЙОВИЧА, головного сержанта, стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7329. Попрощатись із захисником прийшли рідні, друзі, побратими, сусіди та представники влади.

    Андрій Кулик народився 5 лютого 1978 року в місті Бахмачі. Закінчив Бахмацьку школу № 1, а потім навчався в автошколі ДОСАФ. Працював на різних роботах.

    Був призваний на військову службу по мобілізації 8 березня 2022 року. Андрій пройшов нелегкий бойовий шлях, брав участь у жорстоких боях під Бахмутом, де отримав поранення. Воїн із загостреним почуттям справедливості, який понад усе любив життя і завжди прагнув змінити його на краще.

   22 грудня 2023 року, перебуваючи на службі у військовій частині, помер внаслідок вбивства. Як чинного військовослужбовця, поховали воїна з військовими почестями. Поминальну літію відслужили настоятель парафії Успіння Пресвятої Богородиці міста Бахмача, протоієрей Володимир Павлина та військовий капелан.

   Щирі співчуття рідним та близьким воїна.

   Вічна пам'ять!

ЯНЧЕНКО АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

   Небесний батальйон нашої громади знову поповнився полеглим Захисником...  5 січня 2024 року Бахмацька громада попрощалася та провела у вічність свого земляка, захисника України, 44 – річного Янченка Андрія Андрійовича (народився 24 січня 1979 року в селі Бахмач), який загинув, захищаючи Україну від російських окупантів.

   Андрій Янченко, уродженець села Бахмача, закінчив Бахмацьку школу № 4. Тривалий час працював охоронцем у Києві. На військову службу був мобілізований 22 вересня 2023 року.

  Вірний військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, старший стрілець – оператор 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4723 загинув 05 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Новоселівське Сватівського району Луганської області.

   Прикро і боляче, що сильні й мужні сини України гинуть. З сумом та невимовним болем тіло Захисника України місцеві мешканці проводжали живим коридором, встаючи на коліна перед траурним кортежем. Поховали Андрія на кладовищі в селі Бахмач з усіма військовими почестями.

  Світлий спомин про нашого земляка, славного захисника України назавжди залишиться в наших серцях, спогадах його рідних, близьких, бойових побратимів та навіки увійде в історію нашого краю.

   Нехай душа спочилого воїна знайде вічний спокій у Царстві Божому.

   Герої не вмирають!

 

СОЛОВЕЦЬКИЙ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

   Знову гірка звістка у нашій громаді. Загинув наш земляк, уродженець села Бахмача СОЛОВЕЦЬКИЙ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ.

   Максим Соловецький народився 06 серпня 1980 року. Закінчив Бахмацьку школу № 5. Потім працював і проживав у Києві.

   Отримавши повістку, з честю пішов виконувати свій військовий обов’язок перед українським народом. Був мобілізований до лав ЗСУ 12 березня 2022 року. Пройшов військову підготовку, а згодом був відправлений проходити службу у 26 Київському окремому стрілецькому батальйоні.

   Воював на фронті 22 місяці, з них 1 рік та 20 днів – «на нулі». Перебуваючи у самому пеклі війни, наш земляк сміливо захищав Батьківщину, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та народу України. Загинув 30 грудня 2023 року в стрілецькому бою за село Степове під Авдіївкою.

   Поховали Героя у Києві  на Берковецькому кладовищі 8 січня 2024 року.

   Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя. Поділяємо біль невимовного горя. Нехай Господь допоможе рідним пережити цю тяжку втрату.

Вічна пам’ять, вічна слава, вічна пошана загиблому захиснику України – Максиму Соловецькому.

Герої не вмирають, допоки живуть у наших серцях…

 

КУЗЬМЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

    Війна продовжує наносити криваві та болючі рани від втрати життя українських воїнів. Сьогодні, 27 січня 2024 року, Бахмаччина попрощалася зі своїм Героєм – МИКОЛОЮ КУЗЬМЕНКОМ.

   Микола Миколайович Кузьменко народився 25 березня 1975 року. Закінчив Бахмацьку середню школу № 4, пройшов службу в Збройних Силах України. Працював трактористом у місцевій сільгосптехніці, потім – на різних роботах у Бахмачі та Києві. Друзі говорять, що Микола йшов по життю з посмішкою. Позитивний, доброзичливий, із світлою усмішкою на обличчі, завжди приходив на допомогу.

     З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Микола Кузьменко долучився до загону самооборони Бахмацької громади, а 20 квітня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. На війні бахмачанин був водієм-електриком радіовідділення взводу зв’язку механізованого батальйону військової частини.

    21 січня 2024 року Микола Кузьменко прийняв свій останній бій поблизу села Нове Краматорського району Донецької області. 27 січня 2024 року поховали захисника з військовими почестями на кладовищі в селі Курені. Рідні, друзі, брати по зброї та громадськість вшанували пам’ять Воїна, який віддав своє життя за незалежність України.

   Щирі співчуття родині Захисника.

   Вічна пам’ять та шана Герою… Нехай його душа знайде спокій, а пам’ять про нього несе в наших серцях вічну вдячність та повагу.

 

 

     Пам’ять про них – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з ними в одній країні. До останнього подиху вони залишилися вірними кожному слову Військової присяги. На прикладі їхніх героїчних вчинків будуть виховуватися багато поколінь українців – відважних, гордих, сміливих, вільних і щасливих мешканців незалежної країни, заради квітучого майбутнього якої патріоти віддали своє життя…

     Вічна пам’ять мужнім захисникам Вітчизни!

    Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях.

 

     Слава Героям, Героям України!