Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив і люблю Україну,
Вона, як і ти, була в мене одна.

     З гордістю та щемом у серці пам'ятаємо  справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

     Тож нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.

     Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Ми в боргу перед захисниками, які віддали своє життя на Майдані. Їм потрібні як наші молитви, так і спільні дії сьогодні, щоб побудувати справедливе суспільство у європейській державі!

     Тож згадаймо щирими словами та молитвами нашого земляка – Василя Прохорського з Дмитрівки, який поклав свою голову за майбутнє.

ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ ПРОХОРСЬКИЙ

     Народився Василь 4 травня 1980 р. у с. Щуча Гребля. Нащадок козацької родини Прохорських — вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Закінчив Дмитрівську середню школу. Завжди був активним у шкільних справах, небайдужим до несправедливості. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у Києві. Займався спортом, вів сторінку у соціальних мережах із гаслом «Рабів до раю не пускають».

     За свідченням друзів та колишніх однокласників, активно брав участь у акціях Євромайдану з початку грудня 2013 року. Активіст Майдану, волонтер медичної служби. Він був віруючою людиною.

     Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі, з якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркута» 18 лютого 2014 року. Завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, він зазнав шість вогнестрільних поранень, з яких одне – кульове поранення в потилицю. І в одну мить смертельна куля обірвала його життя. Це сталося в районі Львівської барикади, на вулиці Інститутській, ближче до 18.00.

     23 лютого 2014 року Героя поховали у смт Дмитрівка, біля братських могил героїв Другої світової війни.

     За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, нашому земляку Василю Петровичу ПРОХОРСЬКОМУ присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка” (посмертно).

    27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій Василь провів свої шкільні роки.

     21 вересня в Дмитрівці відкрили пам’ятник Герою. Маленька кам’яна копія майдану із гранітними касками та шинами з’явилася в самому центрі селища, на батьківщині Василя Прохорського. Він горів світлом, що запалювало надією і вірою серця інших.

     Василь Прохорський говорив: "Якщо ми будемо байдужі і не станемо за себе, тоді нічого не зміниться. Якщо не я, то хто? Хто допомагатиме людям боротися за справедливість?"

 

     Та нація, яка не пам’ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися, і не залишатися байдужими, як не була байдужою Небесна сотня.

     Слава Україні!

     Героям слава!

 


 

Я гордий тим, що українець зроду,
Що українською молюся і співаю.
Освідчуюсь тобі в любові мій народе,
І лиш тобі на вірність присягаю…

      Україна продовжує відстоювати свою державність і цілісність -  і народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.

     Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є в людини – власним життям.

     Ми бережемо спогади про кожного з героїв, і низько схиляємося перед величчю їх подвигу.

 

РОВНИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився 29 листопада 1991 року у селі Матіївка Бахмацького району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2007 році він закінчив Матіївську ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» за спеціальністю слюсар по ремонту автомобілів. Потім Олександр працював у місті Суми охоронцем банку «Форум».

    Призваний до лав Збройних Сил України у серпні 2014 року.

    Обороняючи східні рубежі України, служив рядовим 92-ї окремої механізованої бригади. Загинув Олександр 17 жовтня 2014 року біля села Валуйське Станично-Луганського району Луганської області.

     Похований у селі Річки Білопільського району Сумської області.

    14 жовтня 2015 року в с. Матіївка відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку на честь Олександра Ровного

    Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ЛЕСТУХА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

    Народився 11 квітня 1987 року. Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 5, 2006-го закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум. Потім відбував строкову військову службу в 95 Житомирській аеромобільній бригаді Збройних Сил України.

    Володимир завжди був принциповою, доброю та ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим сином, братом, вірним, надійним товаришем.

    Він вболівав за долю України, був справжнім її патріотом, тож на початку подій на Сході України пішов захищати цілісність держави у складі 80-ої Львівської окремої аеромобільної бригади. Володимир ніс службу в одній з найгарячіших точок антитерористичної операції – поблизу м. Щастя Луганської області.

    9 січня трагічно обірвалося життя вірного сина неньки-України. Пам'ять про Володимира вічно житиме в серцях людей. Похований 13 січня 2015 року в с. Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району).

    16 жовтня відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на приміщенні Бахмацької школи № 5, в якій Володимир провів свої шкільні роки.

 

ПАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

    Народився 25 листопада 1982 року у селищі Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2000 році Олександр закінчив Дмитрівську ЗОШ І-ІІІ ст. Протягом 2000-2004 років навчався в Одеському інституті сухопутних військ.

    Захищав цілісність держави командиром штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів Львівської області).

   У ході боїв за село Кримське Новойдарського району Луганської області Олександр отримав тяжке поранення.

    Помер від ран 29 січня 2015 року у військовому шпиталі м. Харків.

    Похований 31 січня в смт Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Олександра Пащенка нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

БУТУСОВ ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ

    Народився 13 березня 1989 року у місті Чернігові. У 2003 році Юрій з відзнакою закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27 м. Чернігова. У 2003—2006 роках навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею став слухачем Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, який з відзнакою закінчує у 2010 році. Після закінчення Академії був направлений для проходження подальшої служби до м. Кіровограда.

    Капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (м. Кіровоград). З відзнакою закінчив школу розвідників.

    Загинув 16 лютого 2015 року під час боїв у районі м. Дебальцеве Донецької області. Під час супроводження колони українських військ, бронегрупа потрапила у засідку. Юрій Бутусов допоміг залишити палаючу бронемашину двом товаришам, чим врятував їм життя, але сам загинув.

    Похований 28 березня 2015 року в м. Бахмач Чернігівської області, на батьківщині матері героя.

    13 жовтня 2015 року на площі Героїв Майдану м. Бахмач було відкрито пам’ятний знак загиблому в АТО Юрію Бутусову.

    8 грудня 2015 року на будівлі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою відкрито меморіальну дошку на часть шістьох полеглих у зоні АТО випускників навчального закладу, в тому числі і Юрія Бутусова.

    5 червня 2016 року в м. Чернігів відкрито меморіальну дошку на будинку, де жив Юрій Бутусов зі своєю сім'єю.

    6 грудня 2016 року, в День Збройних сил України, в м. Бахмач відбулося відкриття пам’ятника Юрію Бутусову.

    Нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

     Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Юрія Бутусова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

    04 червня 2015 року нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

 

КЕСЛЕР ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився Віктор 14 травня 1973 року в селищі Красногорське Ташкентської області (Узбекистан).

    У 1985 році його сім’я переїжджає в Україну. 1990 року закінчив Борзнянську ЗОШ І-ІІІ ст., після закінчення якої навчався в Конотопському професійно-технічному училищі №4, де отримав спеціальність – столяр.

    У 1991 році був призваний на службу до Збройних Сил України, яку проходив у танкових військах. Після демобілізації зі строкової служби працював столяром. Останнім часом – будівельником у м. Київ.

    Разом з сім’єю проживав у селі Курінь Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

      Мобілізований до лав Збройних Сил України у лютому 2015 року.Військову підготовку проходив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ України (селище Десна Козелецького району).

     Старшина, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (місто Новоград-Волинський Житомирської області).

     Загинув 12 червня 2015 року внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту українських військ у районі селища Луганське Артемівського району Донецької області.

     Похований 17 червня 2015 року в селі Курінь Бахмацького району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

     Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ПИЛИПОВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

     Народився Владислав 9 лютого 1992 року у селі Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     У 2009 році закінчив Халимонівську ЗОШ І-ІІІ ст.

     За час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. Після закінчення школи працював різноробочим у СТОВ ім. Ватутіна с. Халимонове.

     З квітня 2010 по квітень 2011 років проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ, в/ч А1479 (м. Ічня).

     У період з квітня 2011 по січень 2015 років працював на різних посадах.

     Призваний Бахмацьким райвійськкоматом до лав ЗСУ 31 січня 2015 року. Проходив військову службу у в/ч п/п В 2304.

     За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок.

     Мав 23 бойові виходи у тил ворога. Завдяки своїм навичкам та сміливості неодноразово зберігав життя військовослужбовцям.

     Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     4 квітня 2016 року трагічно загинув у Херсонській області.

     Похований 7 квітня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     4 квітня 2017 року в селі Халимонове відбулась церемонія відкриття меморіальної дошки Владиславу Пилиповському. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Халимонівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, в якій колись навчався Герой.

     Указом Президента України №386/2016 від 06 вересня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

 

КОШМАЛ СЕРГІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

     Народився 14 січня 1989 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району). У 1995 розпочав навчання в Халимонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 3-го до 11-го класу навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, яку закінчив у 2006 році. Закінчив Бахмацьку районну школу мистецтв ім. Андрія Розумовського за класом фортепіано.

    Потім працював різноробочим у м. Києві.

    3 вересня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, проходив службу у 13-у батальйоні територіальної оборони.

    У квітні 2016 року пішов на військову службу за контрактом та служив розвідником-кулеметником у 58-ій окремій механізованій бригаді.

    16 червня поблизу м. Авдіївка Донецької області загинув від кулі снайпера.

    За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок. Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     Похований 18 червня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

     4 вересня 2016 року в м. Бахмач відкрито меморіальну дошку по вулиці Урожайна біля будинку, де Сергій прожив свої шкільні роки, навчаючись в Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

    13 жовтня 2016 року на фасаді Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 відбулося відкриття меморіальної дошки.

 


 

     Кінострічка "Небесна Гвардія" була знята за ініціативи педагогічного та учнівського колективів Бахмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 5.

     У фільмі розповідається про історію життя та подвигу наших Героїв, які віддали власні життя заради територіальної цілісності та незалежності України на сході.

 

 


 

САВЧЕНКО ЮРІЙ БОРИСОВИЧ

     Народився 6 травня 1989 року у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    У 2007 році закінчив Великозагорівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, вступив до Чернігівського ПТУ на спеціальність «електромонтер побутової техніки». У 2008 році був призваний до лав ЗСУ. З 2010 року продовжив службу за контрактом.

    Старший сержант військової частини А 4224 (смт Десна Козелецького району).

    Загинув 31 серпня 2014 року біля міста Дебальцеве Донецької області.

    Похований у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України №838/2014 від 31 жовтня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

МАЛЬЦЕВ ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ

    Народився 20 жовтня 1966 року в м. Красний Перекоп Каховського району Херсонської області.

    Згодом його сім’я переїхала на малу батьківщину матері до Коропського району у село Жовтневе.

    З 1973 року по 1980 Юрій навчався у Жовтневській середній школі. Однокласники його характеризували як позитивного хлопця з лідерськими завдатками.

    Після закінчення восьми класів Юрій вступив до Борзнянського сільськогосподарського технікуму, на спеціальність «Бджільництво».

    З грудня 1984 по жовтень 1986 року проходив строкову службу в армії, де набув військового фаху стрільця.

    Повернувшись додому, Юрій влаштувався працювати директором Жовтневського будинку культури.

    З 1989 по 1990 рік Юрій займається бджолярством у селі Краснопілля.

    У 1990 році разом із сім’єю переїхав до села Радичів, влаштувався працювати будівельником у КСП «Іскра». Після розпаду колгоспу займався трудовою діяльністю у ТОВ «Хотинь».

    Коли в 2008 році на Прикарпатті велика повінь наробила стихійного лиха, Юрій поїхав у Чернівецьку область допомагати відновлювати мости, працюючи будівельником у ЗАТ "Трансміст». Юрія, як вправного майстра, знали і в нашому районі. Він робив печі, віконні рами, двері, обкладав цеглою будинки, виконував внутрішні ремонтні роботи. Односельці цінували Юрія за «золоті» руки, добру вдачу та відповідальність.

    Переймаючись подіями, що відбувалися на Сході України, Юрій, не дивлячись на те, що був знятий з обліку в райвійськоматі, відновив свій військовий квиток, щоб піти на службу до ЗСУ. 12 лютого 2015 року Юрія мобілізували. Служив наш земляк в 92-ій окремій механізованій бригаді 16-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Полтава» кулеметником, мав звання старшого солдата.

    5 березня 2016 року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі м. Авдіївка Донецької області Юрій Мальцев отримав тяжкі поранення, від яких помер на місці.

    У Юрія лишилося двоє дітей – доньки Альона Мальцева (1989 р.н.) та Катерина Пантюхіна (1991 р.н.).

    Згідно з  Указом Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ю.Мальцева було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).

    На знак вшанування пам’яті воїна  в центрі села Радичів був встановлений меморіальний знак, також ім’я радичівця увіковічнене на стенді пам’яті «Героїв Небесної сотні» в Коропі та на меморіальній дошці Рождественської ЗОШ І-ІІІ ст (Жовтневської), де навчався Юрій Мальцев.

КОРОСТАШІВЕЦЬ  АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

26 лютого 2022 року Андрій Коросташівець, 01.11.1977 року народження, житель Бахмача, своєю автівкою погнався за ворожою колоною техніки, збив кілька рашистів. У відповідь його авто розстріляли поблизу с. Піски. Чоловік загинув.

         Від початку війни Андрій готовий був захищати незалежність своєї держави. Він дуже любив життя,  у нього було багато планів, але російське вторгнення на рідну землю стерпіти не зміг.

   "Коли почалася війна, він з першого дня хотів воювати, хотів йти на фронт. Він рвався туди….Він взагалі був такий, що мало чого боявся. Він приїхав додому. Потім кудись зробив телефонний дзвінок, сказав, що колони вже пішли на Піски. Сказав, що їх зараз наздожене і буде їх чи давити, чи не знаю що. І він поїхав. Я його, звісно, утримувала, не пускала. Ну в нього був такий характер, хто його добре знає, то знає, що цю людину переконати дуже важко. Він сів у машину і поїхав", – згадує дружина загиблого Олена Коросташівець.

   Похований Андрій у місті Бахмачі. Вічна пам'ять герою!

КОСІВЦОВ ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

   11 березня 2022 року загинув військовослужбовець ЗСУ, мешканець міста Бахмача, Косівцов Ігор Миколайович, 03.07.1967 р.н., який пішов на війну з посади майстра КВП "Комунальник".

   Завжди активний, небайдужий до чужої біди та несправедливості, справжній боєць. Для нього війна розпочалася ще на Донбасі, але тоді він повернувся живим...

   Загинув у боях біля Чернігова, похований у Бахмачі.

КИЧКА РОМАН ВІТАЛІЙОВИЧ

   14 березня 2022 року загинув уродженець міста Бахмача, Кичка Роман Віталійович, 25.01.1984 р.н., який проживав в м.Чернігові. Роман був волонтером та допомагав нашим захисникам. Похований у Бахмачі.

     

 КОВТУН ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

   Жорстока та невблаганна війна забрала життя ще одного захисника України, бахмачанина, Ковтуна Олександра Володимировича, 20.03.1972 р.н.

   17 березня 2022 року загинув справжній воїн,  учасник АТО, боєць, який захищав підступи до м.Чернігів.

   Олександр трохи не дожив до свого 50-річчя... Похований у Бахмачі.

 

 ОЛІЙНИК ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ

   26 березня 2022 року ми втратили бійця добровольчого формування Бахмацької територіальної громади - Олега Олійника, 08.07.1985 р. н., який загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Шевченкове Дмитрівської територіальної громади від обстрілу рашистів. 

Похований у Бахмачі.

 

   БАБІН МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

    Після звільнення окупованої ворогом території знайдено загиблого мешканця селища Веселе Григорівського старостинського округу, Бабіна Миколу Миколайовича, 10.10.1969 р.н.

   Боєць Григорівського загону самооборони 26 березня 2022 року разом з Олександром Шевченком з Григорівки перебував в районі обстрілу розвідувальної групи, під час якого загинув бахмачанин Олег Олійник. Як справжній герой, Микола Бабін викликав вогонь на себе, чим зберіг життя двом іншим хлопцям, а сам загинув від куль рашистів.

   Місцевий фермер, що понад усе любив працю на землі, не вперше зустрівся з війною, пройшов афганську, тому не міг спокійно спостерігати за діями ворога, який був поряд.

   

ВОЛОШИН ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ

20 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання,  героїчно загинув бахмачанин Олег Валерійович Волошин.

   Олег народився 11 серпня 1994 року, закінчив Бахмацьку ЗОШ № 5, потім Глухівський національний педагогічний університет.

   Молодий, освічений, відповідальний патрульний поліції України в м. Київ віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі.

   Ніякі слова не зможуть передати біль втрати для батьків та дружини. Без батька залишився маленький син. Співчуваємо рідним, сумуємо та розділяємо з ними тяжке горе.

   Царство небесне та вічна пам’ять Герою.

 

МАРТИНОВ ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

    23 липня 2022 року героїчно загинув бахмачанин, Олег Мартинов. Народився та зростав у місті Бахмачі. Тут працював та жив з родиною мирним життям. У липні цього року йому виповнився 51 рік. З початку російського вторгнення на територію України у 2014 році активно займався волонтерством, допомагав бійцям на сході. Українець до глибини душі, був учасником багатьох патріотичних заходів та вишколів.

      Коли 24 лютого ворог порушив кордони рідної держави, не роздумуючи став на її захист. Воювати за рідну землю пішли і два сини Олега, яких батьки виховали справжніми патріотами.

   Кляті рашисти вбивають цвіт нашої нації — сильних та мужніх воїнів.

   Сумуємо усією громадою разом з рідними та друзями Героя. Берегтимемо світлий спомин про тебе, Олеже.

   Ми в неоплаченому боргу перед нашими захисниками. Пам’ятатимемо кожного воїна, який заплатив найвищу ціну задля миру та спокою в нашій державі.

   Герої не вмирають, а навічно вписують своє ім’я в історію України!

   Вічна слава Герою!

ІЛЬЧЕНКО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

   Ще один наш земляк поповнив ряди небесного війська. Сумна новина надійшла  до нашої громади. Обірвалося життя жителя с. Курінь, Юрія Ільченка.

Народився Юрій 5 серпня 1972 року в с. Курінь. Навчався у Курінській середній школі, потім здобував професію вчителя в Чернігівському педагогічному інституті.  Славний воїн з перших днів рашистського вторгнення пішов добровольцем на фронт. У травні-червні 2022 року, вже будучи радіотелеграфістом відділення управління взводу 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, відважно захищав рідну землю на Донеччині, поблизу м. Бахмут.

    24 серпня 2022 року в Юрія Васильовича трапився обширний інсульт, але, на жаль, лікарі не змогли його врятувати.Останні місяці життя наш земляк присвятив  захисту рідної Батьківщини та був вірним ій  до останнього подиху.

   У нього залишилися дружина Лариса та син Артем.

   Ворог топче та плюндрує нашу землю, убиває мирних людей, намагається знищити нашу мову та культуру. Але ми б’ємося. Ми не здамося і обов’язково переможемо.

   Спочивай з миром!

   Служи в Божому війську та оберігай Україну.

   Вічна пам'ять Герою…

МАКСИМЕНКО ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   І знову біль, і знову втрата... Жорстока війна, що лиш руйнує, залишаючи кривавий слід, забрала життя нашого земляка, старшого солдата, водія-заправника автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону ЯРОСЛАВА МАКСИМЕНКА.

   Ярослав народився 18 листопада 2001 року в м. Бахмач, закінчив Бахмацьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, навчався в Ніжинському медичному коледжі, а в 2021 році пройшов строкову військову службу у лавах Державної спеціальної служби транспорту.

   23 лютого поточного року уклав контракт на проходження військової служби. Виконуючи військовий обов’язок, загинув 10 вересня 2022 року біля м. Покровськ Донецької області.

   Війна забрала молодого юнака. Лише 20… Назавжди. Попрощалися з Героєм  16 вересня 2022 року.

Світлий спомин про Ярослава назавжди залишиться у наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі… Щиро співчуваємо рідним загиблого!

   Вічна пам’ять нашому Герою!

 

ЖЕЛЄЗНИЙ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

  Желєзний  Іван Михайлович народився  05.01.1976 року в с.Курилівка Лебединського району Сумської області. Згодом переїхав на Чернігівщину,  мешкав у с. Калинівка,  а останніми роками разом з дружиною проживав у с. Курінь і працював слюсарем у ПСП «Авангард».

    З початку повномасштабної війни росії проти України був бійцем добровольчого загону самооборони Бахмацької міської територіальної громади. Призваний на військову службу 7 травня 2022 року кулеметником у стрілецький  батальйон.

   Щирий син України загинув 25 вересня 2022 року в районі населеного пункту Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини внаслідок ворожого артобстрілу. Похований 29 вересня 2022 року в с. Курінь.

 

СКРИЛЬНІКОВ ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

Трагічна звістка знову надійшла до нашої громади... До останнього захищаючи незалежність держави та кожного з нас, загинув військовослужбовець ЗСУ, офіцер, Скрильніков Олександр Павлович.

Народився 28 липня 1989 року в місті Бахмачі, навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 1, потім закінчив Українську державну академію залізничного транспорту. Працював інженером у виробничому підрозділі «Вагонне депо станції Бахмач».

З перших днів війни став добровольцем загону самооборони Бахмацької територіальної громади, з 20 квітня пішов на військову службу в ЗСУ. Олександр був мужнім воїном і патріотом. Героїчно загинув 31 жовтня 2022 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання.

У Олександра залишилась дружина та двоє дітей.

Бахмацька громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Схиляємо голови у глибокій скорботі.

 

ДЗЮБА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

Перемога нам дається дуже важко. Її ціна – життя кращих воїнів.

2 листопада 2022 року поблизу с. Костянтинівка Донецької області, виконуючи військовий обов'язок, загинув військовослужбовець ЗСУ Дзюба Володимир Михайлович.

Народився Володимир 3 квітня 1992 року в с. Стрільники, тут закінчив школу, згодом отримав спеціальність електрозварника в м. Конотоп.

У 2011-2012 роках пройшов строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював патрульним поліцейським у м. Київ. У 2015 - 2016 роках брав участь в АТО. З війни повернувся у рідне село. Працював робітником із благоустрою у КП "Бахмацьке", завзятий та відповідальний підтримував порядок на території Стрільників.

У перший день повномасштабного вторгнення росії, як справжній патріот своєї держави, маючи військовий досвід, не міг стояти осторонь, тож пішов захищати незалежність держави та рідних людей. Служив у складі 30 окремої механізованої бригади ім. Костянтина Острозького.

    У Володимира залишилась дружина та двоє діток.

   Герої не вмирають! Пам'ять про них житиме в наших серцях.

 

ПИРОГОВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Пирогов Володимир Іванович, житель с. Стрільники, 29.04.1970 р.н., загинув 5 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, в районі бойових дій на Донеччині.

Володимир навчався в Стрільницькій школі у 1977-1987 роках. Потім здобув професію електрозварювальника. 1988-1991 роки - Служба в Збройних Силах України. Згодом проживав у м. Київ та працював охоронцем в муніципальній поліції. Україну захищав як учасник АТО у 2015-2016 році. Після повномасштабного вторгннення росії Володимир Пирогов воював у 72 окремій механізованій  бригаді  імені Чорних Запорожців, 46 батальйон.

Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів та усіх, хто знав його, любив та шанував.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

 

ДАВИДОК ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

   Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала ще одне життя… Захищаючи Україну, від загарбницьких рук російських окупантів 30 листопада 2022 року на Донеччині загинув стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, солдат, Олександр Давидок з Григорівки.

   Народився Олександр Петрович 2 березня 1975 року в с. Григорівка. Закінчив Григорівську школу. Все своє трудове життя працював механізатором у ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка». Учасник АТО, який неодноразово захищав нашу державу, та віддав своє життя в ім’я України.

   Добрий, щирий, в його очах завжди був спокій та впевненість, а в словах та діях завжди можна було отримати допомогу та підтримку.

   У Олександра залишилися дружина та двоє дітей.

Поховали Героя 4 грудня 2022 року в с. Григорівка.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава українському воїну – Олександру Давидку!

ШТЕФІН ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   Україна втратила ще одного відважного сина, патріота, Героя, який мужньо захищав її та віддав за неї життя, - Захисника родом з нашої громади, з с. Тиниця, - Ярослава Олександровича Штефіна, 3 липня 1991 року народження.

   Ярослав закінчив 9 класів Тиницької школи, після чого навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Далі – строкова військова служба (служив кінологом) у Збройних Силах України. Працював рятувальником в ГУ ДСНС України у м. Києві. З 09.06.2022 розпочинає працювати в структурному підрозділі «Бахмацька колійна машинна станція».

   19.09.2022 Ярослав Штефін мобілізувався та самовіддано став на захист нашої землі від російських окупаційних військ.

   Старший розвідник загинув 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

   Важко підібрати слова, щоб описати біль від тяжкої втрати. Гірко і боляче, що сьогодні наші мужні чоловіки - кращі з кращих віддають своє життя заради того, щоб ми мали майбутнє та ясне небо над головою...

   Поховали Героя 22 грудня 2022 року в с. Тиниця.

   Вічна шана і пам'ять захиснику України! Герої не вмирають!

ПАВЛУЩЕНКО СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ

   І знову плаче небо. І знову Бахмаччина в жалобі.

   Не встигли мешканці громади оговтатись від недавньої втрати захисника, як чорне крило війни вкотре торкнулося Бахмаччини. Стало відомо про загибель Павлущенка Сергія Юрійовича.

   Народився Сергій 22 січня 1988 року. Закінчив Городищенську школу. Деякий час працював у ТОВ «Чернігівська м’ясна компанія». Не чекаючи мобілізації, пішов добровольцем захищати державу ще в 2014 році. З 14.03.2019 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Він служив правдою та волею за нашу Україну, за незалежність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

   Загинув молодший сержант, головний сержант взводу – командир бойової машини 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців 25 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Успенівка Мар’їнського району Донецької області внаслідок несумісного з життям поранення. Загинув, як герой, у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини.

   Щиро співчуваємо рідним та близьким…

   Вічна пам’ять Герою! Нехай в мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про нього живе у віках.

КОНДРАТЬЄВ ІГОР ВІКТОРОВИЧ

   Обладунки воїна тяжкі, а пам'ять про нього вічна: моторошна та сумна звістка про смерть воїна знову вразила нашу громаду. 8 січня 2023 року у військовому шпиталі помер військовослужбовець Ігор Вікторович Кондратьєв, 25.01.1979 року народження.

   Дитинство та юність воїна пройшли в Бахмачі. Ігор навчався в міській школі № 5. Потім служив у ЗСУ. Працював у військовій частині в Бахмачі. Згодом переїхав до Києва, де працював водієм у службі таксі.

   Чоловік, фактично,з перших днів повномасштабної війни, 27 лютого 2022 року, узяв до рук зброю і виявив готовність до захисту родини, громади, держави. Ігор перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу. Друзі й побратими говорять про нього «золотий хлопець».

   13.10.2022 боєць отримав важке поранення. Лікарі боролися за його життя тривалий час, та, на жаль, від отриманих тяжких поранень серце нашого захисника, нашого воїна перестало битись у військовому шпиталі в Києві.

  У Героя залишилися мати, донька та двоє синів.

   Розділяємо з рідними біль втрати. Світла пам'ять Тобі, Захиснику Батьківщини. Ми завжди будемо залишатися перед Тобою у неоплаченому боргу.

   Прощання з Героєм відбулося 10 січня 2023 року в м. Бахмач. Похований на місцевому кладовищі. 

 

ІВАЩЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

   На жаль, знову чорна звістка – втратили ще одного Героя – ІВАЩЕНКА МИКОЛУ МИКОЛАЙОВИЧА, 09.08.1982 року народження, який ціною власного життя виборював свободу України. Микола Іващенко родом із с. Тиниця, навчався у місцевій школі. Після закінчення навчального закладу проходив строкову військову службу.

   Добрий, працьовитий і невтомний, чоловік, якому піддавалась будь-яка робота. Останнє місце роботи Миколи – служба охорони в Києві.

   У 2015-2016 роках мав бойовий досвід у зоні проведення АТО/ООС.

   7 квітня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ.

   Старший солдат, старший стрілець механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А4574 Микола Іващенко перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу.

   Загинув 27 січня 2023 року поблизу с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, будучи вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконавши свій службовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя.

    2 лютого 2023 року воїна провели в останній путь. Відбувся чин похорону з усіма почестями. Прощались із Героєм під звуки військових залпів та Державного Гімну.

 У Героя залишилися дружина, батьки і брат.

   Висловлюємо щирі співчуття родині захисника. Герої не вмирають, а поповнюють лави небесного воїнства, навіки залишаючись в нашій пам’яті.

   

     Пам’ять про них – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з ними в одній країні. До останнього подиху вони залишилися вірними кожному слову Військової присяги. На прикладі їхніх героїчних вчинків будуть виховуватися багато поколінь українців – відважних, гордих, сміливих, вільних і щасливих мешканців незалежної країни, заради квітучого майбутнього якої патріоти віддали своє життя…

     Вічна пам’ять мужнім захисникам Вітчизни!

    Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях.

 

     Слава Героям, Героям України!