Фото без описуВОНИ ЗАГИНУЛИ ЗА УКРАЇНУ

 

Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив і люблю Україну,
Вона, як і ти, була в мене одна.

     З гордістю та щемом у серці пам'ятаємо  справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

     Тож нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.

     Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Ми в боргу перед захисниками, які віддали своє життя на Майдані. Їм потрібні як наші молитви, так і спільні дії сьогодні, щоб побудувати справедливе суспільство у європейській державі!

     Тож згадаймо щирими словами та молитвами нашого земляка – Василя Прохорського з Дмитрівки, який поклав свою голову за майбутнє.

ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ ПРОХОРСЬКИЙ

Фото без опису     Народився Василь 4 травня 1980 р. у с. Щуча Гребля. Нащадок козацької родини Прохорських — вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Закінчив Дмитрівську середню школу. Завжди був активним у шкільних справах, небайдужим до несправедливості. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у Києві. Займався спортом, вів сторінку у соціальних мережах із гаслом «Рабів до раю не пускають».

     За свідченням друзів та колишніх однокласників, активно брав участь у акціях Євромайдану з початку грудня 2013 року. Активіст Майдану, волонтер медичної служби. Він був віруючою людиною.

     Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі, з якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркута» 18 лютого 2014 року. Завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, він зазнав шість вогнестрільних поранень, з яких одне – кульове поранення в потилицю. І в одну мить смертельна куля обірвала його життя. Це сталося в районі Львівської барикади, на вулиці Інститутській, ближче до 18.00.

     23 лютого 2014 року Героя поховали у смт Дмитрівка, біля братських могил героїв Другої світової війни.

     За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, нашому земляку Василю Петровичу ПРОХОРСЬКОМУ присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка” (посмертно).

    27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій Василь провів свої шкільні роки.

     21 вересня в Дмитрівці відкрили пам’ятник Герою. Маленька кам’яна копія майдану із гранітними касками та шинами з’явилася в самому центрі селища, на батьківщині Василя Прохорського. Він горів світлом, що запалювало надією і вірою серця інших.

     Василь Прохорський говорив: "Якщо ми будемо байдужі і не станемо за себе, тоді нічого не зміниться. Якщо не я, то хто? Хто допомагатиме людям боротися за справедливість?"

 

Фото без опису     Та нація, яка не пам’ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися, і не залишатися байдужими, як не була байдужою Небесна сотня.

     Слава Україні!

     Героям слава!

 


 

Я гордий тим, що українець зроду,
Що українською молюся і співаю.
Освідчуюсь тобі в любові мій народе,
І лиш тобі на вірність присягаю…

      Україна продовжує відстоювати свою державність і цілісність -  і народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.

     Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є в людини – власним життям.

     Ми бережемо спогади про кожного з героїв, і низько схиляємося перед величчю їх подвигу.

 

РОВНИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису     Народився 29 листопада 1991 року у селі Матіївка Бахмацького району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2007 році він закінчив Матіївську ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» за спеціальністю слюсар по ремонту автомобілів. Потім Олександр працював у місті Суми охоронцем банку «Форум».

    Призваний до лав Збройних Сил України у серпні 2014 року.

    Обороняючи східні рубежі України, служив рядовим 92-ї окремої механізованої бригади. Загинув Олександр 17 жовтня 2014 року біля села Валуйське Станично-Луганського району Луганської області.

     Похований у селі Річки Білопільського району Сумської області.

    14 жовтня 2015 року в с. Матіївка відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку на честь Олександра Ровного

    Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ЛЕСТУХА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

Фото без опису    Народився 11 квітня 1987 року. Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 5, 2006-го закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум. Потім відбував строкову військову службу в 95 Житомирській аеромобільній бригаді Збройних Сил України.

    Володимир завжди був принциповою, доброю та ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим сином, братом, вірним, надійним товаришем.

    Він вболівав за долю України, був справжнім її патріотом, тож на початку подій на Сході України пішов захищати цілісність держави у складі 80-ої Львівської окремої аеромобільної бригади. Володимир ніс службу в одній з найгарячіших точок антитерористичної операції – поблизу м. Щастя Луганської області.

    9 січня трагічно обірвалося життя вірного сина неньки-України. Пам'ять про Володимира вічно житиме в серцях людей. Похований 13 січня 2015 року в с. Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району).

    16 жовтня відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на приміщенні Бахмацької школи № 5, в якій Володимир провів свої шкільні роки.

 

ПАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

Фото без опису    Народився 25 листопада 1982 року у селищі Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області. У 2000 році Олександр закінчив Дмитрівську ЗОШ І-ІІІ ст. Протягом 2000-2004 років навчався в Одеському інституті сухопутних військ.

    Захищав цілісність держави командиром штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів Львівської області).

   У ході боїв за село Кримське Новойдарського району Луганської області Олександр отримав тяжке поранення.

    Помер від ран 29 січня 2015 року у військовому шпиталі м. Харків.

    Похований 31 січня в смт Дмитрівка Бахмацького району  (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Олександра Пащенка нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

БУТУСОВ ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ

Фото без опису    Народився 13 березня 1989 року у місті Чернігові. У 2003 році Юрій з відзнакою закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27 м. Чернігова. У 2003—2006 роках навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею став слухачем Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, який з відзнакою закінчує у 2010 році. Після закінчення Академії був направлений для проходження подальшої служби до м. Кіровограда.

    Капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (м. Кіровоград). З відзнакою закінчив школу розвідників.

    Загинув 16 лютого 2015 року під час боїв у районі м. Дебальцеве Донецької області. Під час супроводження колони українських військ, бронегрупа потрапила у засідку. Юрій Бутусов допоміг залишити палаючу бронемашину двом товаришам, чим врятував їм життя, але сам загинув.

    Похований 28 березня 2015 року в м. Бахмач Чернігівської області, на батьківщині матері героя.

    13 жовтня 2015 року на площі Героїв Майдану м. Бахмач було відкрито пам’ятний знак загиблому в АТО Юрію Бутусову.

    8 грудня 2015 року на будівлі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою відкрито меморіальну дошку на часть шістьох полеглих у зоні АТО випускників навчального закладу, в тому числі і Юрія Бутусова.

    5 червня 2016 року в м. Чернігів відкрито меморіальну дошку на будинку, де жив Юрій Бутусов зі своєю сім'єю.

    6 грудня 2016 року, в День Збройних сил України, в м. Бахмач відбулося відкриття пам’ятника Юрію Бутусову.

    Нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

     Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Юрія Бутусова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

    04 червня 2015 року нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

 

КЕСЛЕР ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису     Народився Віктор 14 травня 1973 року в селищі Красногорське Ташкентської області (Узбекистан).

    У 1985 році його сім’я переїжджає в Україну. 1990 року закінчив Борзнянську ЗОШ І-ІІІ ст., після закінчення якої навчався в Конотопському професійно-технічному училищі №4, де отримав спеціальність – столяр.

    У 1991 році був призваний на службу до Збройних Сил України, яку проходив у танкових військах. Після демобілізації зі строкової служби працював столяром. Останнім часом – будівельником у м. Київ.

    Разом з сім’єю проживав у селі Курінь Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

      Мобілізований до лав Збройних Сил України у лютому 2015 року.Військову підготовку проходив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ України (селище Десна Козелецького району).

     Старшина, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (місто Новоград-Волинський Житомирської області).

     Загинув 12 червня 2015 року внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту українських військ у районі селища Луганське Артемівського району Донецької області.

     Похований 17 червня 2015 року в селі Курінь Бахмацького району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

     Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

ПИЛИПОВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису     Народився Владислав 9 лютого 1992 року у селі Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     У 2009 році закінчив Халимонівську ЗОШ І-ІІІ ст.

     За час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. Після закінчення школи працював різноробочим у СТОВ ім. Ватутіна с. Халимонове.

     З квітня 2010 по квітень 2011 років проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ, в/ч А1479 (м. Ічня).

     У період з квітня 2011 по січень 2015 років працював на різних посадах.

     Призваний Бахмацьким райвійськкоматом до лав ЗСУ 31 січня 2015 року. Проходив військову службу у в/ч п/п В 2304.

     За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок.

     Мав 23 бойові виходи у тил ворога. Завдяки своїм навичкам та сміливості неодноразово зберігав життя військовослужбовцям.

     Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     4 квітня 2016 року трагічно загинув у Херсонській області.

     Похований 7 квітня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

     4 квітня 2017 року в селі Халимонове відбулась церемонія відкриття меморіальної дошки Владиславу Пилиповському. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Халимонівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, в якій колись навчався Герой.

     Указом Президента України №386/2016 від 06 вересня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

 

КОШМАЛ СЕРГІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

Фото без опису     Народився 14 січня 1989 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району). У 1995 розпочав навчання в Халимонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 3-го до 11-го класу навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, яку закінчив у 2006 році. Закінчив Бахмацьку районну школу мистецтв ім. Андрія Розумовського за класом фортепіано.

    Потім працював різноробочим у м. Києві.

    3 вересня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, проходив службу у 13-у батальйоні територіальної оборони.

    У квітні 2016 року пішов на військову службу за контрактом та служив розвідником-кулеметником у 58-ій окремій механізованій бригаді.

    16 червня поблизу м. Авдіївка Донецької області загинув від кулі снайпера.

    За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок. Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

     Похований 18 червня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району (нині - Ніжинського району).

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

     4 вересня 2016 року в м. Бахмач відкрито меморіальну дошку по вулиці Урожайна біля будинку, де Сергій прожив свої шкільні роки, навчаючись в Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

    13 жовтня 2016 року на фасаді Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 відбулося відкриття меморіальної дошки.

 


 

     Кінострічка "Небесна Гвардія" була знята за ініціативи педагогічного та учнівського колективів Бахмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 5.

     У фільмі розповідається про історію життя та подвигу наших Героїв, які віддали власні життя заради територіальної цілісності та незалежності України на сході.

 

 


 

САВЧЕНКО ЮРІЙ БОРИСОВИЧ

Фото без опису     Народився 6 травня 1989 року у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині - Ніжинського району) Чернігівської області.

    У 2007 році закінчив Великозагорівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, вступив до Чернігівського ПТУ на спеціальність «електромонтер побутової техніки». У 2008 році був призваний до лав ЗСУ. З 2010 року продовжив службу за контрактом.

    Старший сержант військової частини А 4224 (смт Десна Козелецького району).

    Загинув 31 серпня 2014 року біля міста Дебальцеве Донецької області.

    Похований у селі Велика Загорівка Борзнянського району (нині -Ніжинського району) Чернігівської області.

    Указом Президента України №838/2014 від 31 жовтня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

МАЛЬЦЕВ ЮРІЙ ПЕТРОВИЧ

Фото без опису    Народився 20 жовтня 1966 року в м. Красний Перекоп Каховського району Херсонської області.

    Згодом його сім’я переїхала на малу батьківщину матері до Коропського району у село Жовтневе.

    З 1973 року по 1980 Юрій навчався у Жовтневській середній школі. Однокласники його характеризували як позитивного хлопця з лідерськими завдатками.

    Після закінчення восьми класів Юрій вступив до Борзнянського сільськогосподарського технікуму, на спеціальність «Бджільництво».

    З грудня 1984 по жовтень 1986 року проходив строкову службу в армії, де набув військового фаху стрільця.

    Повернувшись додому, Юрій влаштувався працювати директором Жовтневського будинку культури.

    З 1989 по 1990 рік Юрій займається бджолярством у селі Краснопілля.

    У 1990 році разом із сім’єю переїхав до села Радичів, влаштувався працювати будівельником у КСП «Іскра». Після розпаду колгоспу займався трудовою діяльністю у ТОВ «Хотинь».

    Коли в 2008 році на Прикарпатті велика повінь наробила стихійного лиха, Юрій поїхав у Чернівецьку область допомагати відновлювати мости, працюючи будівельником у ЗАТ "Трансміст». Юрія, як вправного майстра, знали і в нашому районі. Він робив печі, віконні рами, двері, обкладав цеглою будинки, виконував внутрішні ремонтні роботи. Односельці цінували Юрія за «золоті» руки, добру вдачу та відповідальність.

    Переймаючись подіями, що відбувалися на Сході України, Юрій, не дивлячись на те, що був знятий з обліку в райвійськоматі, відновив свій військовий квиток, щоб піти на службу до ЗСУ. 12 лютого 2015 року Юрія мобілізували. Служив наш земляк в 92-ій окремій механізованій бригаді 16-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Полтава» кулеметником, мав звання старшого солдата.

    5 березня 2016 року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі м. Авдіївка Донецької області Юрій Мальцев отримав тяжкі поранення, від яких помер на місці.

    У Юрія лишилося двоє дітей – доньки Альона Мальцева (1989 р.н.) та Катерина Пантюхіна (1991 р.н.).

    Згідно з  Указом Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ю.Мальцева було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).

    На знак вшанування пам’яті воїна  в центрі села Радичів був встановлений меморіальний знак, також ім’я радичівця увіковічнене на стенді пам’яті «Героїв Небесної сотні» в Коропі та на меморіальній дошці Рождественської ЗОШ І-ІІІ ст (Жовтневської), де навчався Юрій Мальцев.

Лише сильним дано право на безсмертя

   У час, коли Україна продовжує виборюватисвою волю й незалежність, свою цілісність і єдність, жителі громади не стоять осторонь. З перших днів повномасштабної війни тисячі наших мужніх земляків відстоюють свободу власної держави. Вони гідно несуть службу у лавах Збройних Сил та Національної гвардії України, у прикордонних військах, добровольчих формуваннях. Нам є ким пишатися. Та, на жаль, і є за ким сумувати.

   Ми бережемо спогади про кожного з Героїв і низько схиляємось перед величчю їх подвигу.

   Вічна слава! Герої не вмирають!

КОРОСТАШІВЕЦЬ  АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Фото без опису26 лютого 2022 року Андрій Коросташівець, 01.11.1977 року народження, житель Бахмача, своєю автівкою погнався за ворожою колоною техніки, збив кілька рашистів. У відповідь його авто розстріляли поблизу с. Піски. Чоловік загинув.

         Від початку війни Андрій готовий був захищати незалежність своєї держави. Він дуже любив життя,  у нього було багато планів, але російське вторгнення на рідну землю стерпіти не зміг.

   "Коли почалася війна, він з першого дня хотів воювати, хотів йти на фронт. Він рвався туди….Він взагалі був такий, що мало чого боявся. Він приїхав додому. Потім кудись зробив телефонний дзвінок, сказав, що колони вже пішли на Піски. Сказав, що їх зараз наздожене і буде їх чи давити, чи не знаю що. І він поїхав. Я його, звісно, утримувала, не пускала. Ну в нього був такий характер, хто його добре знає, то знає, що цю людину переконати дуже важко. Він сів у машину і поїхав", – згадує дружина загиблого Олена Коросташівець.

   Похований Андрій у місті Бахмачі. Вічна пам'ять герою!

 

АНТИХОВИЧ АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису Андрій Антихович народився 21 травня 1996 року в місті Бахмачі. Закінчив Бахмацьку гімназію. Одночасно тренувався у ДЮСШ на відділенні футболу. Захищав честь Бахмаччини на обласних і Всеукраїнських змаганнях. Потім – навчання у Харківському військовому університеті   ім. Кожедуба.

   26 лютого 2022 року льотчик 299 бригади тактичної авіації              ім. генерал-лейтенанта  Василя Нікіфорова капітан Андрій Антихович на літаку Су-25 здійснював бойовий виліт в Херсонському напрямку для зупинення ворожих сил, що намагались за всяку ціну форсувати Дніпро задля подальшого наступу на Миколаїв та Одесу.

   Андрій виявив колони техніки та живої сили противника та завдав по них успішного вогневого ураження, чим зупинив просування ворога на напрямку наступу. На жаль, виконуючи бойове завдання, наш штурмовик був збитий засобами ППО орків. Підступний ворог зміг влучити у літак, але не зміг зламати рішучість та сміливість Українського льотчика в його бажанні боронити Українську Землю.

   До останньої секунди свого життя капітан Антихович мужньо виконував бойове завдання. А в останню мить, коли постало рішення - катапультуватися чи знищити проклятих окупантів – не вагаючись направив підбитий літак в бік колони ворожої техніки.

   За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Андрій Антихович був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

   У Героя залишилися мама та сестра.

 

КОСІВЦОВ ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

 Фото без опису  11 березня 2022 року загинув військовослужбовець ЗСУ, мешканець міста Бахмача, Косівцов Ігор Миколайович, (позивний Кос) 03.07.1967 р.н., який пішов на війну з посади майстра КВП "Комунальник". Загинув під час оборони Чернігова від російських окупантів. Тією ночі ворог завдав авіаудару по місту.

Закінчив Бахмацьку загальноосвітню школу № 1 в 1984 році, а потім і Конотопський будівельний технікум транспортного будівництва за спеціальністю «Будівництво та експлуатація автомобільних шляхів».

З 30.10.1985  був призваний на строкову військову службу. 

 

У 2016-му пішов добровольцем в АТО. Воював у складі добровольчого батальйону «Карпатська Січ», потім став бійцем 93-ї ОМБр ЗСУ. 2018-го звільнився та повернувся додому. Працював у Бахмацькому КП «Комунальник» на посаді майстра. Мав великий досвід будівельника, вдома весь час щось будував і ремонтував.

Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, Ігор вже був напоготові і вранці 24 лютого 2022 року приєднався до місцевого військового підрозділу. Наступного дня поїхав обороняти місто Чернігів.

   Завжди активний, небайдужий до чужої біди та несправедливості, справжній боєць. Для нього війна розпочалася ще на Донбасі, але тоді він повернувся живим...

 

   Молодший сержант загинув у боях біля Чернігова, похований у Бахмачі.

Відповідно до Указу Президента України від 25.10.2022 № 735/2022 нагороджений (посмертно) орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

КИЧКА РОМАН ВІТАЛІЙОВИЧ

  Фото без опису 

Народився 25 січня 1984 року в місті Чернігові. Згодом з родиною переїхав в м. Бахмач.

Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 1 з 1991 року по 2001 рік.

Після навчання в школі закінчив Чернігівський університет економіки і права.

Проживав в м.Чернігові, був волонтером допомагаючи нашим захисникам.

25.02.2022 року був призваний в окрему бригаду територіальної оборони регіонального управління сил територіальної оборони “Північ”

   Загинув 14 березня2022 року під час виконання бойового завдання.

   Похований 19 березня 2022 року в м. Бахмач.

     

 КОВТУН ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

  Фото без опису Жорстока та невблаганна війна забрала життя ще одного захисника України, бахмачанина, Ковтуна Олександра Володимировича, 20.03.1972 р.н.

   17 березня 2022 року загинув справжній воїн,  учасник АТО, боєць, який захищав підступи до м.Чернігів.

   Олександр трохи не дожив до свого 50-річчя... Похований у Бахмачі.

 

 

 

 

 

ОЛІЙНИК ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  Фото без опису 26 березня 2022 року ми втратили бійця добровольчого формування Бахмацької територіальної громади - Олега Олійника, 08.07.1985 р. н., який загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Шевченкове Дмитрівської територіальної громади від обстрілу рашистів. 

Похований у Бахмачі.

 

 

 

 

 

 БАБІН МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

    Фото без описуПісля звільнення окупованої ворогом території знайдено загиблого мешканця селища Веселе Григорівського старостинського округу, Бабіна Миколу Миколайовича, 10.10.1969 р.н.

   Боєць Григорівського загону самооборони 26 березня 2022 року разом з Олександром Шевченком з Григорівки перебував в районі обстрілу розвідувальної групи, під час якого загинув бахмачанин Олег Олійник. Як справжній герой, Микола Бабін, викликавши вогонь на себе,  загинув від куль рашистів.

   Місцевий фермер, що понад усе любив працю на землі, не вперше зустрівся з війною, пройшов афганську, тому не міг спокійно спостерігати за діями ворога, який був поряд.

   

 

 

ВОЛОШИН ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ

Фото без опису20 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання,  героїчно загинув бахмачанин Олег Валерійович Волошин.

   Олег народився 11 серпня 1994 року, закінчив Бахмацьку ЗОШ № 5, потім Глухівський національний педагогічний університет.

   Молодий, освічений, відповідальний патрульний поліції України в м. Київ віддав своє життя за те, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі.

   Ніякі слова не зможуть передати біль втрати для батьків та дружини. Без батька залишився маленький син. Співчуваємо рідним, сумуємо та розділяємо з ними тяжке горе.

   Царство небесне та вічна пам’ять Герою.

 

 

МАРТИНОВ ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

   Фото без опису 23 липня 2022 року героїчно загинув бахмачанин, Олег Мартинов. Народився та зростав у місті Бахмачі. Тут працював та жив з родиною мирним життям. У липні цього року йому виповнився 51 рік. З початку російського вторгнення на територію України у 2014 році активно займався волонтерством, допомагав бійцям на сході. Українець до глибини душі, був учасником багатьох патріотичних заходів та вишколів.

      Коли 24 лютого ворог порушив кордони рідної держави, не роздумуючи став на її захист. Воювати за рідну землю пішли і два сини Олега, яких батьки виховали справжніми патріотами.

   Кляті рашисти вбивають цвіт нашої нації — сильних та мужніх воїнів.

   Сумуємо усією громадою разом з рідними та друзями Героя. Берегтимемо світлий спомин про тебе, Олеже.

   Ми в неоплаченому боргу перед нашими захисниками. Пам’ятатимемо кожного воїна, який заплатив найвищу ціну задля миру та спокою в нашій державі.

   Герої не вмирають, а навічно вписують своє ім’я в історію України!

   Вічна слава Герою!

ІЛЬЧЕНКО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

   Фото без описуЩе один наш земляк поповнив ряди небесного війська. Сумна новина надійшла  до нашої громади. Обірвалося життя жителя с. Курінь, Юрія Ільченка.

Народився Юрій 5 серпня 1972 року в с. Курінь. Навчався у Курінській середній школі, потім здобував професію вчителя в Чернігівському педагогічному інституті.  Славний воїн з перших днів рашистського вторгнення пішов добровольцем на фронт. У травні-червні 2022 року, вже будучи радіотелеграфістом відділення управління взводу 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, відважно захищав рідну землю на Донеччині, поблизу м. Бахмут.

    24 серпня 2022 року в Юрія Васильовича трапився обширний інсульт, але, на жаль, лікарі не змогли його врятувати.Останні місяці життя наш земляк присвятив  захисту рідної Батьківщини та був вірним ій  до останнього подиху.

   У нього залишилися дружина Лариса та син Артем.

   Ворог топче та плюндрує нашу землю, убиває мирних людей, намагається знищити нашу мову та культуру. Але ми б’ємося. Ми не здамося і обов’язково переможемо.

   Спочивай з миром!

   Служи в Божому війську та оберігай Україну.

   Вічна пам'ять Герою…

МАКСИМЕНКО ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  Фото без опису І знову біль, і знову втрата... Жорстока війна, що лиш руйнує, залишаючи кривавий слід, забрала життя нашого земляка, старшого солдата, водія-заправника автомобільного відділення взводу забезпечення артилерійського дивізіону ЯРОСЛАВА МАКСИМЕНКА.

   Ярослав народився 18 листопада 2001 року в м. Бахмач, закінчив Бахмацьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, навчався в Ніжинському медичному коледжі, а в 2021 році пройшов строкову військову службу у лавах Державної спеціальної служби транспорту.

   23 лютого поточного року уклав контракт на проходження військової служби. Виконуючи військовий обов’язок, загинув 10 вересня 2022 року біля м. Покровськ Донецької області.

   Війна забрала молодого юнака. Лише 20… Назавжди. Попрощалися з Героєм  16 вересня 2022 року.

Світлий спомин про Ярослава назавжди залишиться у наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі… Щиро співчуваємо рідним загиблого!

   Вічна пам’ять нашому Герою!

 

ЖЕЛЄЗНИЙ ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

Фото без опису  Желєзний  Іван Михайлович народився  05.01.1976 року в с.Курилівка Лебединського району Сумської області. Згодом переїхав на Чернігівщину,  мешкав у с. Калинівка,  а останніми роками разом з дружиною проживав у с. Курінь і працював слюсарем у ПСП «Авангард».

    З початку повномасштабної війни росії проти України був бійцем добровольчого загону самооборони Бахмацької міської територіальної громади. Призваний на військову службу 7 травня 2022 року кулеметником у стрілецький  батальйон.

   Щирий син України загинув 25 вересня 2022 року в районі населеного пункту Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини внаслідок ворожого артобстрілу. Похований 29 вересня 2022 року в с. Курінь.

 

СКРИЛЬНІКОВ ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

Фото без описуТрагічна звістка знову надійшла до нашої громади... До останнього захищаючи незалежність держави та кожного з нас, загинув військовослужбовець ЗСУ, офіцер, Скрильніков Олександр Павлович.

Народився 28 липня 1989 року в місті Бахмачі, навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 1, потім закінчив Українську державну академію залізничного транспорту. Працював інженером у виробничому підрозділі «Вагонне депо станції Бахмач».

З перших днів війни став добровольцем загону самооборони Бахмацької територіальної громади, з 20 квітня пішов на військову службу в ЗСУ. Олександр був мужнім воїном і патріотом. Героїчно загинув 31 жовтня 2022 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання.

У Олександра залишилась дружина та двоє дітей.

Бахмацька громада висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Схиляємо голови у глибокій скорботі.

 

ДЗЮБА ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

Фото без описуПеремога нам дається дуже важко. Її ціна – життя кращих воїнів.

2 листопада 2022 року поблизу с. Костянтинівка Донецької області, виконуючи військовий обов'язок, загинув військовослужбовець ЗСУ Дзюба Володимир Михайлович.

Народився Володимир 3 квітня 1992 року в с. Стрільники, тут закінчив школу, згодом отримав спеціальність електрозварника в м. Конотоп.

У 2011-2012 роках пройшов строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював патрульним поліцейським у м. Київ. У 2015 - 2016 роках брав участь в АТО. З війни повернувся у рідне село. Працював робітником із благоустрою у КП "Бахмацьке", завзятий та відповідальний підтримував порядок на території Стрільників.

У перший день повномасштабного вторгнення росії, як справжній патріот своєї держави, маючи військовий досвід, не міг стояти осторонь, тож пішов захищати незалежність держави та рідних людей. Служив у складі 30 окремої механізованої бригади ім. Костянтина Острозького.

    У Володимира залишилась дружина та двоє діток.

   Герої не вмирають! Пам'ять про них житиме в наших серцях.

 

ПИРОГОВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Фото без описуПирогов Володимир Іванович, житель с. Стрільники, 29.04.1970 р.н., загинув 5 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, в районі бойових дій на Донеччині.

Володимир навчався в Стрільницькій школі у 1977-1987 роках. Потім здобув професію електрозварювальника. 1988-1991 роки - Служба в Збройних Силах України. Згодом проживав у м. Київ та працював охоронцем в муніципальній поліції. Україну захищав як учасник АТО у 2015-2016 році. Після повномасштабного вторгннення росії Володимир Пирогов воював у 72 окремій механізованій  бригаді  імені Чорних Запорожців, 46 батальйон.

Нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів та усіх, хто знав його, любив та шанував.

Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

 

АЛЬОХІН СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

  Фото без опису Сергій Альохін народився  27 березня 1980 року у с. Халимонове. Закінчив Халимонівську загальноосвітню школу, працював охоронником на різних об'єктах. Мав військовий досвід, два  роки служив за контрактом у ЗСУ. Проживав з дружиною у Білоцерківському районі Київської області.

   Сергій Альохін загинув 2 листопада 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу  с. Макіївка Сватівського району Луганської області.

   Поховали Героя  10 листопада 2022 року, за адресою його проживання: Київська область, Білоцерківський район, село Мала Вільшанка, відділок "Селекційний".

 

 

ДАВИДОК ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ

 Фото без опису  Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала ще одне життя… Захищаючи Україну, від загарбницьких рук російських окупантів 30 листопада 2022 року на Донеччині загинув стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, солдат, Олександр Давидок з Григорівки.

   Народився Олександр Петрович 2 березня 1975 року в с. Григорівка. Закінчив Григорівську школу. Все своє трудове життя працював механізатором у ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка». Учасник АТО, який неодноразово захищав нашу державу, та віддав своє життя в ім’я України.

   Добрий, щирий, в його очах завжди був спокій та впевненість, а в словах та діях завжди можна було отримати допомогу та підтримку.

   У Олександра залишилися дружина та двоє дітей.

Поховали Героя 4 грудня 2022 року в с. Григорівка.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава українському воїну – Олександру Давидку!

 

ШТЕФІН ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  Фото без опису Україна втратила ще одного відважного сина, патріота, Героя, який мужньо захищав її та віддав за неї життя, - Захисника родом з нашої громади, з с. Тиниця, - Ярослава Олександровича Штефіна, 3 липня 1991 року народження.

   Ярослав закінчив 9 класів Тиницької школи, після чого навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Далі – строкова військова служба (служив кінологом) у Збройних Силах України. Працював рятувальником в ГУ ДСНС України у м. Києві. З 09.06.2022 розпочинає працювати в структурному підрозділі «Бахмацька колійна машинна станція».

   19.09.2022 Ярослав Штефін мобілізувався та самовіддано став на захист нашої землі від російських окупаційних військ.

   Старший розвідник загинув 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

   Важко підібрати слова, щоб описати біль від тяжкої втрати. Гірко і боляче, що сьогодні наші мужні чоловіки - кращі з кращих віддають своє життя заради того, щоб ми мали майбутнє та ясне небо над головою...

   Поховали Героя 22 грудня 2022 року в с. Тиниця.

   Вічна шана і пам'ять захиснику України! Герої не вмирають!

ПАВЛУЩЕНКО СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ

   Фото без описуІ знову плаче небо. І знову Бахмаччина в жалобі.

   Не встигли мешканці громади оговтатись від недавньої втрати захисника, як чорне крило війни вкотре торкнулося Бахмаччини. Стало відомо про загибель Павлущенка Сергія Юрійовича.

   Народився Сергій 22 січня 1988 року. Закінчив Городищенську школу. Деякий час працював у ТОВ «Чернігівська м’ясна компанія». Не чекаючи мобілізації, пішов добровольцем захищати державу ще в 2014 році. З 14.03.2019 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України. Він служив правдою та волею за нашу Україну, за незалежність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

   Загинув молодший сержант, головний сержант взводу – командир бойової машини 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців 25 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Успенівка Мар’їнського району Донецької області внаслідок несумісного з життям поранення. Загинув, як герой, у результаті бойових дій під час захисту Батьківщини.

   Щиро співчуваємо рідним та близьким…

   Вічна пам’ять Герою! Нехай в мирі спочиває його душа, а пам’ять і слава про нього живе у віках.

 

РУДОМІН ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Фото без описуЄвгеній Рудомін народився 10 грудня 1991 року, навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, працював на різних роботах. У травні 2022 року пішов служити до Чернігівського окремого полку зв’язку. Був справжнім патріотом, мужнім, добрим, життєрадісним, завжди готовим прийти на допомогу. Трагічно загинув (автокатастрофа) 26 грудня 2022 року.

   Поховали 28 грудня 2022 року в місті Бахмачі.

 

 

 

 

КОНДРАТЬЄВ ІГОР ВІКТОРОВИЧ

  Фото без опису Обладунки воїна тяжкі, а пам'ять про нього вічна: моторошна та сумна звістка про смерть воїна знову вразила нашу громаду. 8 січня 2023 року у військовому шпиталі помер військовослужбовець Ігор Вікторович Кондратьєв, 25.01.1979 року народження.

   Дитинство та юність воїна пройшли в Бахмачі. Ігор навчався в міській школі № 5. Потім служив у ЗСУ. Працював у військовій частині в Бахмачі. Згодом переїхав до Києва, де працював водієм у службі таксі.

   Чоловік, фактично,з перших днів повномасштабної війни, 27 лютого 2022 року, узяв до рук зброю і виявив готовність до захисту родини, громади, держави. Ігор перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу. Друзі й побратими говорять про нього «золотий хлопець».

   13.10.2022 боєць отримав важке поранення. Лікарі боролися за його життя тривалий час, та, на жаль, від отриманих тяжких поранень серце нашого захисника, нашого воїна перестало битись у військовому шпиталі в Києві.

  У Героя залишилися мати, донька та двоє синів.

   Розділяємо з рідними біль втрати. Світла пам'ять Тобі, Захиснику Батьківщини. Ми завжди будемо залишатися перед Тобою у неоплаченому боргу.

   Прощання з Героєм відбулося 10 січня 2023 року в м. Бахмач. Похований на місцевому кладовищі. 

 

ІВАЩЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису На жаль, знову чорна звістка – втратили ще одного Героя – ІВАЩЕНКА МИКОЛУ МИКОЛАЙОВИЧА, 09.08.1982 року народження, який ціною власного життя виборював свободу України. Микола Іващенко родом із с. Тиниця, навчався у місцевій школі. Після закінчення навчального закладу проходив строкову військову службу.

   Добрий, працьовитий і невтомний, чоловік, якому піддавалась будь-яка робота. Останнє місце роботи Миколи – служба охорони в Києві.

   У 2015-2016 роках мав бойовий досвід у зоні проведення АТО/ООС.

   7 квітня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ.

   Старший солдат, старший стрілець механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А4574 Микола Іващенко перебував у місцях, де велися запеклі бої, стояв на захисті своєї країни та вірив у Перемогу.

   Загинув 27 січня 2023 року поблизу с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області, будучи вірним військовій присязі, з честю і до кінця виконавши свій службовий обов’язок, віддавши за мир в Україні найцінніше – власне життя.

    2 лютого 2023 року воїна провели в останній путь. Відбувся чин похорону з усіма почестями. Прощались із Героєм під звуки військових залпів та Державного Гімну.

 У Героя залишилися дружина, батьки і брат.

   Висловлюємо щирі співчуття родині захисника. Герої не вмирають, а поповнюють лави небесного воїнства, навіки залишаючись в нашій пам’яті.

 

ДВОРНИК СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ

Фото без опису

   Сергій Дворник народився 01 листопада 1984 року в м. Бахмач. Закінчив 9 класів міської школи № 4. Потім - навчання в Конотопському технікумі, далі – у Сумському вузі. Пройшов строкову військову службу в ЗСУ. Згодом працював дільничним у Бахмацькому відділенні поліції. Деякий час працював за кордоном. Добрий, розумний, веселий і відкритий.

   З 2020 року служив у ЗСУ за контрактом.

   Був радіотелефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу управління командира 2 мінометної батареї військової частини А4532. Відмінно виконував свої обов’язки, виявляв мужність та вірність військовій присязі. Пройшов багато гарячих точок, в тому числі і Бахмут. Та, на превеликий жаль, 9 лютого 2023 року, виконуючи поставлене завдання, отримав травми, несумісні з життям. 12 лютого 2023 року в м. Бахмач відбулася церемонія прощання та поховання воїна.

У захисника залишились батьки, сестра та донька. Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Нехай його душа  отримає Боже благословення та спокій.

 

ПРИДАТКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

Фото без описуПридатко Микола Петрович народився 02 квітня 1992 року в місті  Бахмачі. Закінчив  Бахмацьку ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Далі навчання у Конотопському інституті Сумського Державного університету,  факультет електроніки та інформаційних технологій.  Переїхавши до міста Чернігова,  працював на різних роботах. Так як мріяв про власну справу і прагнув фінансової незалежності, то почав займатися лазерним гравіюванням деревини.

   Із початком російсько-української війни, влився до лав захисників України. 15 травня 2022 року був призваний Чернігівським РТЦК та СП, служив оператором відділення радіоперехоплення та пеленгування загону радіорозвідки.  Служба проходила у різних регіонах України.

   Виконуючи службове завдання, трагічно загинув 18 лютого 2023 року. Похований у місті Чернігові

    У Миколи залишились батьки.

 

ПИЛИПОВСЬКИЙ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   Фото без описуВійна жорстока і нещадна, залишає слід в житті кожного нашого захисника, іноді ціна – власне здоров‘я, переживання та великі зусилля в боротьбі.

    11 березня 2023 року в останню дорогу провели нашого земляка, воїна, ДМИТРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ПИЛИПОВСЬКОГО. 

   Поховали Дмитра Пилиповського з усіма військовими почестями на сільському цвинтарі.

     Дмитро Пилиповський народився 9 лютого 1992 року в с. Халимонове. Закінчив місцеву школу. Після проходження строкової служби в Збройних Силах України уклав контракт. Спочатку службу проходив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Учасник АТО, старший сержант 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, до останнього був вірний військовій присязі та стояв на захисті Україні. 10 березня 2023 року серце захисника зупинилося від жахливої хвороби.

   У померлого воїна залишилася дружина.

   Бахмацька міська рада висловлює щирі співчуття родині померлого.

   Світла пам'ять Герою.

 

СКАКУНОВ БОГДАН АНАТОЛІЙОВИЧ

  Фото без описуУ боротьбі із російськими окупантами Бахмаччина втратила ще одного героя. Загинув відважний воїн, солдат Богдан Анатолійович Скакунов.

   Богдан Скакунов народився 28.09.1997 в селі Халимонове, закінчив місцеву школу. Надійшла пора віддати синівський обов`язок Україні, і Богдан охоче пішов на строкову військову службу. Він знав, що саме в армії гартуються справжні чоловіки. Після завершення строкової військової служби підписав контракт. Службу проходив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. У 2021 році звільнився.

   30 квітня 2022 року Богдан Скакунов був мобілізований. Він проходив службу на посаді санітара медичного пункту піхотного батальйону в/ч А2573 3-ої окремої танкової Залізної бригади. Життя бійця обірвалося 21 березня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Комісарове Куп’янського району Харківської області.

   Поховали Героя  29 березня 2023 року в с. Халимонове.

  Слава та вічна пам’ять Герою небесного війська! Глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам.

  Герої не вмирають!

БАСАНЕЦЬ ВЛАДИСЛАВ ІГОРОВИЧ

 Фото без опису  І знову Бахмаччина в смутку та скорботі.. Серце крається від отриманої страшної звістки: загинув бахмачанин БАСАНЕЦЬ ВЛАДИСЛАВ ІГОРОВИЧ, водій гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А38923.

   Захищаючи Батьківщину, загинув 30 березня 2023 року, поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області.

   Владислав народився 29 травня 1989 року в місті Бахмачі. Навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Закінчив Київське училище автомобільного транспорту та будівельної механізації.

   У 2014 став на захист своєї держави добровольцем. Був на передовій. Згодом підписав контракт на військову службу та продовжував наближати нашу перемогу, а вже потім була мобілізація – і Владислав знову на захисті України.

   Добрий, відповідальний, змалку небайдужий до чужої біди. Люблячий син і брат, вірний побратим. Владислав мав багато мрій та планів на щасливе життя у незалежній Україні, але їм, на жаль, не судилося здійснитися.

   Попрощалися  з Владиславом Басанцем 4 квітня 2023 року. 

   Війна продовжує множити горе, забираючи наших дорогих і рідних…

   Висловлюємо щирі співчуття родині Захисника.

   Вічна пам’ять, честь і шана Герою!

 

ТОПОР РОМАН СЕРГІЙОВИЧ

 Фото без опису  Пекучий біль і гіркий смуток війни своїм чорним крилом знову торкнувся нашої громади. Надійшла болюча звістка: загинув бахмачанин, Роман Сергійович ТОПОР. Молодий і енергійний, стійкий і сміливий, товариський і надійний, до останнього подиху вірний військовій присязі та своїй країні. Таким знали його друзі і запам'ятає Бахмаччина та вся Україна.

   Роман народився у місті Бахмачі 17 січня 1994 року. Навчався у Бахмацькій гімназії. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Чернігівська політехніка». Працював менеджером у одному із готельних комплексів у Києві.

   Коли розпочалася повномасштабна війна, молодий чоловік без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Був мобілізований 17 листопада 2022 року другим відділом Ніжинського РТЦК та СП Чернігівської області. Служив гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284.

   Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 19 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області.

   Попрощалися та провели в останню дорогу  Воїна  8 квітня 2023 року. Заупокійна панахида пройшла  в Спасо-Преображенському храмі міста.  Поховали Героя на Ільченковому кладовищі в селі Курінь.

   Жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в материнському серці. Війна забирає не просто найкращих, вона забирає рідних, друзів, тих, з ким ще вчора разом мріяли про перемогу та будували плани на майбутнє.

    Йдуть у засвіти найкращі сини, цвіт нації…

   Їм би жити, творити майбутнє країни, насолоджуватись життям… Натомість вони залишаються пекучим болем і світлим спомином у наших серцях.

   Вся громада розділяє втрату та цей великий і невимовний біль. Висловлюємо сердечні співчуття родині та близьким Героя.

   Світла і вічна пам'ять тобі, Воїне, ти віддав своє життя за Україну, за її майбутнє…

 

 ШЕВЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

   Фото без описуЗнову втрата… Знову Бахмаччина попрощалася з одним із своїх синів.

На щиті повернувся у рідну Григорівку Шевченко Олександр Іванович.

Олександр народився 16 вересня 1979 року в с. Григорівка, закінчив місцеву школу, потім навчався у Конотопському професійно-технічному училищі, де здобув професію електрика.

   Спочатку працював у рідному селі у сільськогосподарському підприємстві ТОВ «Агрофірма ім. Шевченка», потім у Вагонному депо в м. Бахмач, останнім часом був таксистом. У пам’яті колег та друзів він назавжди залишився сміливим, щирим, доброзичливим та чуйним.

   Війна - явище безжальне, ворог - підлий і ненависний…

   З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр увійшов до складу добровольчого загону самооборони Бахмацької міської територіальної громади.

   Виконуючи бойове завдання поблизу с. Шевченкове разом з Миколою Бабіним, Олегом Олійником та іншими, був поранений і захоплений ворогом в полон. Пізніше - закатований рашистськими загарбниками до смерті.

   Попрощалися з Героєм 22 квітня 2023 року.

   В останню путь Героя провели з усіма почестями. Він віддав життя за Україну, її мову, Прапор, за нас з вами, за майбутнє!

   Співчуваємо родині!

   Вічна слава і спокій Герою!

 

КУЗЬМЕНКО ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

Фото без опису   І знову сумна звістка з фронту...

   17 квітня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Павлівка Донецької області, загинув розвідник-сапер І розвідувального відділення розвідувального взводу 2 єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша., солдат Кузьменко Олександр Васильович.

   Олександр народився 30 серпня 1978 року в с. Тиниця, закінчив місцеву школу, потім Куликівське професійно-технічне училище, де отримав професію електрогазозварника. Проживав у рідному селі, працював у ПАТ «ЧЕРНІГІВ ВТОРЧЕРМЕТ» за спеціальністю, потім у службі охорони в м. Київ.

   6 вересня 2022 року Олександр пішов захищати Батьківщину від рашистської орди.

   Добрий, щирий, ввічливий, порядний син, чоловік, батько…

   Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про загиблого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

   Олександр Кузьменко боровся за волю і свободу нашої держави і щиро вірив у те, що Перемога вже скоро прийде на нашу землю. Вірив і віддав в ім’я цієї Перемоги найцінніше – життя.

  Попрощалися  з Героєм 25 квітня 2023 року.

 

АСТАПОВ ЛЕОНІД ГЕННАДІЙОВИЧ

Фото без описуВійна продовжується, приносить горе і страждання, біль від втрат не перестає вщухати. На превеликий жаль, попри всі сподівання, назавжди на рідну Бахмаччину повернувся відважний воїн, мужній захисник, ЛЕОНІД ГЕННАДІЙОВИЧ АСТАПОВ. Довгий час його вважали безвісти зниклим. Увесь цей час рідні в молитвах чекали і сподівалися, жили надією на зустріч із дорогою людиною. Та не судилося…

   Леонід народився та жив у місті Бахмачі, закінчив загальноосвітню школу номер 1, потім Конотопське ПТУ. Тривалий час працював на залізниці, на станції Бахмач.

   Після повномасштабного вторгнення російських агресорів 30 квітня 2022 року як справжній син рідної землі, не вагаючись, став на її захист.

   Загинув 10 вересня 2022 року під час штурмових дій, виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України, в районі населеного пункту Веселе Харківської області.

   1 червня бахмачани попрощалися з Героєм. Рішучий і сміливий, життєрадісний і працьовитий, безвідмовний у проханнях допомоги і своїм, і чужим. Таким був Леонід Астапов, який захищав рідну землю у складі 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

   Люди з квітами сформували живий коридор маршрутом руху траурної процесії. Поховали бійця на місцевому цвинтарі у Бахмачі.

   Леонід поповнив щит Ангелів захисту над нашою Україною. Невимірний біль втрати для родини, для громади, для всієї України.

   Щирі співчуття рідним та близьким.

   Вічна пам’ять, честь та шана Герою!

 

МАНАНКОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

Фото без опису4 червня від тяжкої хвороби у медичному закладі "Бахмацька лікарня-хоспіс" помер боєць 44-тої окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, Мананков Андрій Іванович, 16.02.1969 р.н., уродженець смт Ольшанка Волноваського району Донецької області.

 Андрій Мананков тривалий час працював у Києві, потім був мобілізований до лав ЗСУ. Від лікарні Героя проводжали мешканці села Бахмач. Потім  відбулося відспівування Героя в церкві Успіння пресвятої Богородиці ПЦУ в місті Бахмачі. Попрощалися з героєм і побратими. Поховали воїна на місцевому кладовищі.

 Гірко на душі і тяжко на серці.

 Разом з усією громадою схиляємо голови у глибокій скорботі.

 Вічна пам'ять!

 

СКОРИНА ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

  Фото без опису Бахмацька громада провела в останню путь захисника України – Олександра Васильовича Скорину.

   Велелюдний чин похорону відбувся 9 липня 2023 року в Красилівці – рідному селі воїна. Рідні, друзі, однокласники, односельчани, представники влади прийшли віддати останню шану захиснику, який віддав життя за вільну Україну.

   Олександр Скорина народився 24 січня 1972 року в селі Красилівка. Закінчив місцеву школу, вивчився на водія. Згодом працював охоронцем в охоронних структурах у Києві. Останніми роками займався домашнім господарством. Чемний, врівноважений, як кажуть, був добрим - і до роботи, і до людей.

   28 лютого 2023 року був призваний на військову службу Ніжинським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Чернігівської області. Служив старшим стрільцем-оператором другого відділення другого стрілецького взводу третьої стрілецької роти військової частини А4863.

   Загинув молодший сержант Олександр Скорина 30 червня 2023 року під час виконання бойового завдання, захищаючи волю і незалежність України у війні з російськими окупантами, внаслідок мінометного обстрілу ворога.

Щирі співчуття родині.

Вічна пам’ять Герою…

ЛЮБИЧ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису І знову сумна звістка про загибель Героя, бахмачанина, Любича Віктора Миколайовича.

   Віктор Любич народився 28 червня 1977 року в місті Бахмачі. Закінчив місцеву школу № 6, далі - навчання на водія в автошколі. Тривалий час працював водієм у Бахмацькій сільгосптехніці, згодом - охоронцем у Києві.

   9 березня 2022 року був призваний на військову службу. Служив рядовим протитанкового взводу механізованого батальйону у 1-шій окремій танковій Сіверськй бригаді. Мужньо стояв на захисті Батьківщини, був вірний військовій присязі та українському народу.

   Останній бій солдат прийняв 8 липня 2023 року під час виконання поставленого завдання в районі населеного пункту Керамік Покровського району Донецької області.

   Чоловіку було 46 років. У нього залишились дружина та донька.

   Доброзичливий, чуйний, добрий, сміливий, з власною честю, зразковий батько, чоловік, вірний побратим.

   Поховали Героя 14 липня 2023 року в місті Бахмачі.

   Щиро співчуваємо рідним і близьким нашого земляка.

Нехай світла пам’ять про Героя буде сильнішою за смерть і назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

Слава Герою!

ВАРЧАК ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ

    Фото без опису26 липня 2023 року бахмачани у скорботі провели із земного до небесного строю ще одного сина України, захисника, мужнього бійця та земляка Варчака Олексія Михайловича.

   Люди ставали на коліна, встеляли дорогу живими квітами, молилися за упокій душі полеглого воїна… У місті на площі Героїв Майдану звучала жалоблива «Пливе кача…». Скорботний кортеж зі світлиною полеглого пройшов вулицями міста до кладовища.

   Олексій Варчак народився 18 червня 1976 року. Навчався у Курінській загальноосвітній школі. Потім здобув професію водія-кранівника в Ічнянському професійно-технічному училищі. Працював водієм на різних підприємствах. Останніми роками – на місцевому приватному підприємстві «УКРАГРОТРАНС». Розумний, добрий, справжній патріот нашої країни! Людина з чіткою позицією та принципами.

   У липні 2022 року Олексій Варчак був мобілізований. Служив бойовим медиком у 47 окремій механізованій бригаді «МАҐУРА» ЗСУ. При виконанні бойового завдання молодший сержант підірвався на ворожій міні. Помер 21 липня 2023 року в Запорізькій обласній клінічній лікарні.

   Висловлюємо щирі співчуття родині. Вічна пам’ять та незгасна слава Герою!

   Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес!

   Слава Україні!

   Героям Слава!

ПОЛЄЩУК ВІТАЛІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

  Фото без опису Знову темна година для нашої громади, знову – втрата. 31 липня 2023 року загинув Полєщук Віталій Валерійович, який захищав нашу державу у складі 2 артилерійського взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А4674.

   Віталій Полєщук народився 08 жовтня 1990 років у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Згодом родина переїхала до Києва, де Віталій закінчив школу. Потім навчався в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту. Працював на Київському механічному заводі. Одружився. У 2011 році з родиною переїхав до міста Бахмача, де працював слюсарем у Депо. Згодом знову працював у Києві, а останніми роками мав власну справу.

   Віталій Полєщук був мобілізований 30 грудня 2022 року. Служив командиром гармати 2 артилерійського взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини А4674.

   Загинув 31 липня 2023 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Новоданилівка Запорізької області. Попрощалися з Героєм у Бахмачі 5 серпня 2023 року. 

   Жодні слова не втішать згорьованих рідних. Співчуваємо, схиляючи голови в скорботі…

   Подвиг Героя назавжди буде вписаний у бойовий літопис нашої країни і кров’ю – в наші душі й серця.

Віталій Полєщук віднині поповнить армію небесних героїв. Ми молитимемось за нього й за інших наших захисників – тих, хто став янголом України й тих, хто продовжує боронити її рубежі й кожного з нас.

   Пам‘ятатимемо завжди, якою ціною нам дістається право на життя.

Слава Герою! І вічні шана й пам’ять.

 

КОТ МИКОЛА СТАНІСЛАВОВИЧ

  Фото без опису 7 серпня 2023 року, в останню дорогу провели воїна, Миколу Станіславовича Кота, який трагічно загинув 5 серпня 2023 року.

   Микола - корінний житель Курені, народився 17 травня 1996 року. Закінчив місцеву школу, згодом - Ніжинський агротехнічний інститут. Працював у рідному селі на посаді головного інженера у ПСП " Авангард".

   Пішов служити у перші дні повномасштабного вторгнення. Молодшого сержанта військової частини А3458 згадують мужнім та сміливим воїном, який не вагався й миті, стаючи на захист України та даючи впевнений опір російським окупантам.

  Віддати шану молодому чоловікові прийшли односельці, рідні, друзі, однокласники, представники влади, побратими. Із військовими почестями його поховали 7 серпня 2023 року на Ільченковому кладовищі в Курені.

   Найкращі сини України стають янголами… Вони полишають рідний дім, батьків, коханих та йдуть захищати країну, але, на жаль, інколи вони віддають найцінніше – власне життя.

   Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого, розділяємо біль непоправної втрати, в скорботі схиляємо голови, молимось за упокій його безсмертної душі.

   Царство небесне, тобі, Воїне!

ЖДАНОВ ВОЛОДИМИР ВІТАЛІЙОВИЧ

  Фото без опису Не висихають сльози... Звістки чорними воронами летять у нашу громаду. І темніє день. Невимовний біль пронизує кожне серце…Сьогодні, 13 серпня 2023 року, громада попрощалася та провела у вічність свого земляка, захисника України, бахмачанина, Жданова Володимира Віталійовича.

   Володимир Жданов народився 23 грудня 1981 року. Випускник Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5. Далі – навчання у Ніжинському професійно-технічному училищі, де здобув фах електрозварника та ремонтника електрообладнання. Пройшов строкову службу. Деякий час молодий чоловік працював на Бахмацькому машинобудівельному заводі, потім – у Депо.

   Останніми роками працював у Києві на підприємстві, що займалося виготовленням залізобетонних конструкцій.

   8 квітня 2022 року, поповнивши лави Збройних Сил України, він до останнього був вірним військовій присязі, даній народу України, захищаючи незалежність та територіальну цілісність. Володимир Жданов пройшов курс навчання військовій справі у Польщі.

  Навідник 2 танкового взводу 1 танкової роти військової частини А4674 загинув 7 серпня 2023 року.

  Володимир Жданов мав амбітні плани, як у кожної мислячої цілеспрямованої, порядної, вихованої молодої людини: створити власну родину, виховувати дітей, жити довго і щасливо на рідній землі. Та не судилося. Його молоде життя обірвалося у розквіті.

   Біль від втрати рідної людини не заспокоять жодні слова. Співчуваємо родині від імені всієї громади. Світла пам'ять загиблому.

 

ДОЦЕНКО ЮРІЙ ГРИГОРОВИЧ

  Фото без опису Страшна війна продовжує вбивати, нищити та калічити душі. Не витримують серця воїнів. Бо вони побачили, пережили та відчули те, про що ми навіть не здогадуємось. Побували у пеклі. Втрачали побратимів. Дивилися самі в очі смерті…

  14 серпня 2023 року, провели в останню дорогу військовослужбовця, жителя села Бахмача, Доценка Юрія Григоровича, 1981 року народження.

   Юрій Доценко – випускник Бахмацької загальноосвітньої школи № 2. У мирному житті працював у Сільгосптехніці, останнім часом - охоронцем у місті Києві, звідки і був мобілізований до лав ЗСУ. Служив водієм-механіком військової частини А 1414 у складі 61 окремої механізованої бригади.

    Перебуваючи у відпустці вдома, 12 серпня 2023 року неочікувано для всіх пішов із життя.

    Поховали воїна на кладовищі по вулиці Богуна у селі Бахмач.

    Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.

   Вічний спокій та вічна пам'ять Юрію.

 

КРИВЕНКО АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ

   Фото без опису Не перестають надходити на Бахмаччину скорботні звістки. Цього разу з сумом повідомляємо про смерть військовослужбовця ЗСУ, Кривенка Андрія Григоровича.

   Андрій Кривенко народився 10 червня 1988 року в місті Бахмачі. Випускник Бахмацької гімназії. Після закінчення Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова працював електромеханіком електрозв’язку 1 категорії у ВАТ «Укртелеком».

   Пройшов строкову службу в ЗСУ. Тривалий час працював на приватних підприємствах у місті Києві: ПП «Корал-ТВ плюс», СКС ТОВ «Базіс конструкшин», ТОВ «Секур Інтеграція», ТОВ «Білінтех Україна», ТОВ «Аксікор». Останнє місце роботи – виробничий підрозділ «Пасажирське вагонне депо станції Бахмач» філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», інженер сектору з договірної роботи.

    Захисник пішов боронити Україну з початку повномасштабної війни, без жодних вагань, а саме: з 24 лютого 2022 року прийнятий на військову службу в добровільному порядку. Служив старшим навідником 3 мінометного взводу мінометної батареї військової частини А7329.

   Помер 13 серпня 2023 року біля села Ведильці на Чернігівщині. Поховали воїна 16 серпня 2023 року на кладовищі в селі Тиниця.

   Вічна пам'ять та вічний спокій.

   Щирі співчуття рідним та близьким.

 

БРИДКОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

Фото без опису   Станіслав Бридковський народився 9 листопада 1982 року. Дитинство та юність пройшли в місті Бахмачі. Після закінчення Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 здобув професію провідника в Білопільському професійному училищі.

   Десять років пропрацював рятувальником у підрозділі ДСНС у Києві. Останнє місце роботи – вантажник у Форі.

   Був призваний на військову службу 20 квітня 2022 року. Служив кулеметником механізованого батальйону військової частини А7014.

   Загинув 23 липня 2023 року від отриманих смертельних поранень внаслідок штурмових дій ворога поблизу села Невське Сватівського району Луганської області.

   Стриманий у словах, але дуже мужній та щирий - саме таким в пам'яті рідних і близьких залишиться навічно Станіслав Бридковський.

   Попрощалися з нашим земляком, світлою і життєрадісною людиною, мужнім воїном і Захисником України – Станіславом Миколайовичем Бридковським 18 серпня 2023 року.

   Герої не вмирають. Вони поповнюють ряди небесного війська і вічно живуть в пам’яті тих, хто їх любив…

Схиляємо голови в пошані перед пам’яттю бійця.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя.

Слава Україні!

Слава Українським Героям!

ШТЕПА ЮРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

  Фото без опису Йому б ще жити, творити майбутнє, відбудовувати країну, в перемогу якої вірив до останнього подиху життя. Його подвиг – це героїчна історія нашої держави, наша вічна пам’ять і невимовний біль…

   13 вересня 2023 року Бахмаччина у глибокій скорботі провела в останню путь вірного сина України, – Юрія Штепу.

   Юрій Валерійович Штепа народився 25 червня 1988 року в місті Бахмачі. Випускник Бахмацької ЗОШ № 4, після закінчення якої відразу пішов працювати. Досить тривалий час працював будівельником у Києві.

   Мобілізований до лав ЗСУ 4 квітня 2022 року. Проходив навчання військової справи в Німеччині.

   Захищав Україну у складі 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А 4674.

   Внаслідок артилерійського обстрілу ворога, отримавши поранення, несумісні з життям, загинув 5 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій східніше населеного пункту Роботине Запорізької області.

   Громада зустрічала та проводжала Героя «живим коридором». Вересневі квіти встеляли шлях Юрію, а жовто-блакитні прапори, за колір яких віддав своє життя воїн, майоріли на вітрі. Траурний кортеж рухався до місця останнього спочинку Героя: Юрія Штепу поховали на кладовищі в мікрорайоні МКЗ у місті Бахмачі.

   Схиляємо голови у шані та безмежній подяці перед загиблим Героєм. Щирі співчуття рідним і близьким загиблого Захисника України.

   Герої не вмирають!

 

ЗАХАРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису   29 вересня 2023 року Бахмацька громада провела в останню путь померлого захисника Олександра Захарченка. Попрощалися із воїном на подвір’ї рідного будинку, заупокійна молитва за померлим відбулася у храмі Феодосія Архієпископа Чернігівського в с. Халимонове.

Поховали оборонця з військовими почестями у селі Глибоке Халимонівського старостинського округу.

   Олександр Захарченко, 1974 року народження, родом із Сновська. Там закінчив школу та професійно-технічне училище. Потім з батьками переїхав до с.Глибоке.

   Чоловік пройшов строкову та контрактну службу у Збройних Силах України. 11 листопада 2022 року розпочав службу у складі 4-ої окремої танкової бригади імені Івана Виговського.

   Отримавши тяжке поранення, довгий час лікувався. Помер вдома.

Щирі співчуття рідним і близьким. Царство Небесне воїну. І вічний спокій на Небесах!

 

ЮНАК СЕРГІЙ БОРИСОВИЧ

 Фото без опису  І знову втрата. Біль і прощання назавжди… 10 жовтня 2023 року зупинилося серце нашого земляка, захисника Юнака Сергія Борисовича. Сергій Юнак народився 11 грудня 1970 року в селі Бахмач. Закінчив місцеву школу, потім – строкова служба в армії. Згодом працював охоронником у місті Києві.

   З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну долучився до добровольчого загону територіальної оборони громади. 5 травня 2022 року був мобілізований до ЗСУ. Воював навідником першого механізованого відділення першого механізованого взводу другої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини А4123 (у складі 67 окремої механізованої бригади). Був тяжко поранений і деякий час проходив лікування в госпіталі. Наразі Сергій Юнак перебував у відпустці за станом здоров’я (після поранення). І раптово 10 жовтня 2023 року серце воїна зупинилось на 53-му році життя.

   Скорбота і сум завмерли в повітрі. Важко знайти слова розради, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини, але нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. 

   Попрощалися із Сергієм Юнаком 12 жовтня 2023 року. З військовими почестями поховали воїна на кладовищі в селі Бахмач, що по вулиці Федора Жили (Дудківка).

Вічна шана, честь і слава Захиснику!

 

ЛИСЕЧКО ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

  Фото без опису 17 жовтня 2023 року провели в останню земну дорогу воїна Володимира Васильовича Лисечка. Провести мужнього сина України та востаннє попрощатися з ним прийшли його друзі, побратими, керівництво громади, однокласники, найближчі та найрідніші люди.

   Володимир Лисечко народився 29 березня 1969 року. Закінчив Стрільницьку школу. Потім – строкова служба в армії. Після повернення працював у будівельній бригаді в місцевому сільгосппідприємстві. Згодом займався приватними будівельними роботами.

   Був мобілізований до ЗСУ 15 червня 2023 року. Головний сержант, сапер-радіотелефоніст 1 інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини А7085, Володимир Лисечко загинув за Україну 12 жовтня 2023 рокув районі населеного пункту Нововодяне Луганської області.

    На вівтар української державності оборонець поклав найдорожче - своє життя. Він боровся заради того, щоб наше майбутнє мало шанс на існування. Правдивий, щирий, справедливий. Воїн до останнього подиху тримав стрій.

   Щиро співчуваємо та розділяємо біль непоправної втрати разом із рідними й близькими, всіма, хто знав, любив і шанував Володимира.

   Низький уклін нашому Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу. Нехай Господь оселить щиру душу спочилого у Царстві Небесному.

   Світла пам’ять і вічна слава Герою!

ДРАЛО ІГОР ПЕТРОВИЧ

Фото без описуВійна забрала життя ще одного земляка – ДРАЛА ІГОРЯ ПЕТРОВИЧА

   Драло Ігор Петрович народився 25 березня 1977 року в селі Тиниця. Після закінчення 8 класів Халимонівської школи, навчався в Конотопському професійно-технічному училищі. Потім працював шофером, комбайнером, трактористом у колгоспі ім. Ватутіна. Згодом займався обробітком земельних паїв. Ігор Драло - військовий з досвідом, який пройшов АТО. Про нього говорили як про людину, яка вважала, що ніколи не варто зневірюватися, мала добре серце і прекрасне почуття гумору.

   З перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист України. 24 лютого 2022 року був мобілізований до роти охорони ІІ відділу Ніжинського РТЦК та СП. З 14 лютого 2023 року воював у складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Був поранений, і навіть носив у тілі кілька осколків. Та його життя раптово обірвалося вдома, боєць перебував у відпустці, не витримало серце.

  Чин похорону відбувся 5 грудня 2023 року. Попрощатися з воїном прийшли родичі, близькі, друзі, представники влади й бойові побратими. Відспівування Героя відбулося в місцевому храмі. Поховали Героя на кладовищі, що по вулиці Сіденка в селі Халимонове.

   Відтепер він захищатиме Україну в Небесному війську. Жодні слова не можуть втамувати біль втрати.

   Щирі співчуття родині, друзям та побратимам Героя.

   Сумуємо всією громадою.

   Світла та вічна пам'ять Захисникові!

ГАЛАТ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 Фото без опису  Бахмацька громада знову огорнута сумом. Біль та горе заполонили наші серця, коли підтвердилася звістка про чергову втрату. Захищаючи Україну від російської агресії, 28 вересня 2023 року загинув бахмачанин Галат Сергій Олександрович.

   Сергій Галат народився 13 лютого 1988 року в місті Бахмачі. Навчався в місцевій ЗОШ № 5. Потім здобув спеціальність автослюсаря у Сосницькому професійно-технічному училищі. Далі – строкова служба в ЗСУ. Після повернення працював охоронцем у місті Києві. Згодом – у будівельних магазинах міста.

   Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну він не вагався ні хвилини, а хоробро кинувся боронити рідну землю, свою родину, бо був патріотом України, свідомим громадянином, чуйною людиною, любив життя і завжди готовий був прийти на допомогу.

   Мобілізований до ЗСУ 30 березня 2022 року. Воював старшим стрільцем-оператором 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А1302.

   Попрощалися з Героєм 17 грудня 2023 року. Поховали Захисника з усіма почестями на місцевому кладовищі, мікрорайон «Грузьке».

   Схилимо голови у скорботі і з молитвами віддамо шану вірному сину України!

   Пам’ять про Героя – світла! Шана його подвигу – вічна! Рідним і близьким воїна – глибокі співчуття.

 

ЧЕРКОВСЬКИЙ МАКСИМ ІВАНОВИЧ

  Фото без опису Бахмацька громада втратила ще одного захисника – Черковського Максима Івановича, 18.09.1987 року народження. Воїн загинув 14 серпня 2023 року, але тільки зараз остаточно експертиза ДНК підтвердила його смерть.

   Максим закінчив Курінську загальноосвітню школу, Ніжинський аграрний інститут за спеціальністю: менеджмент та маркетинг, працював на різних роботах, активно займався спортом.

   9 червня 2023 року був призваний на військову службу. Був навідником 1 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону. З 14 серпня 2023 року вважався безвісти відсутнім під час захисту Вітчизни на тимчасово непідконтрольній Україні території. Вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність загинув 14.08.2023 у районі населеного пункту Роботине Запорізької області в результаті мінометного обстрілу з боку противника.

   За час проходження військової служби відмінно виконував свої функціональні обов’язки, мав авторитет серед колег по службі. Добрий, товариський, справедливий та працьовитий – таким він назавжди залишиться у пам’яті друзів та рідних.

          Попрощалися з Героєм 17 грудня 2023 року. Поховали Захисника на центральному кладовищі в селі Курінь. 

   Вічна пам'ять Максиму Черковському, справжньому Герою, який загинув, захищаючи рідну землю.

 

ГРИНЕНКО ДЕНИС СЕРГІЙОВИЧ

   Фото без описуНенависний ворог обірвав життя ще одного нашого земляка, мужнього захисника, патріота, оборонця України – бахмачанина Дениса Гриненка.

   Денис Гриненко народився 1 березня 1996 року в місті Бахмачі. Закінчив місцеву школу № 1. Потім навчався в Конотопі, де отримав спеціальність «електрогазозварювальник». Проходив строкову службу в 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Працював в місті Бахмачі – в Депо, а потім на приватних підприємствах.

  Був мобілізований 9 березня 2022 року. Захищав Чернігів, потім охороняв українсько-білоруський кордон, а згодом обороняв Україну в одній із найгарячіших точок – на Донецькому напрямку. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність Денис Гриненко загинув 19 травня 2023 року в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району, що на Донеччині. Поховали Героя 17 грудня 2023 року в місті Бахмачі.

   Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Низько схиляємо голови у скорботі. Ми повинні завжди пам’ятати, якою дорогою ціною нам дістається кожна хвилина нашого життя та незалежність України.

   Вічна пам’ять Герою!

КУЛИК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису    26 грудня 2023 року  поховали КУЛИКА АНДРІЯ МИКОЛАЙОВИЧА, головного сержанта, стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7329. Попрощатись із захисником прийшли рідні, друзі, побратими, сусіди та представники влади.

    Андрій Кулик народився 5 лютого 1978 року в місті Бахмачі. Закінчив Бахмацьку школу № 1, а потім навчався в автошколі ДОСАФ. Працював на різних роботах.

    Був призваний на військову службу по мобілізації 8 березня 2022 року. Андрій пройшов нелегкий бойовий шлях, брав участь у жорстоких боях під Бахмутом, де отримав поранення. Воїн із загостреним почуттям справедливості, який понад усе любив життя і завжди прагнув змінити його на краще.

   22 грудня 2023 року, перебуваючи на службі у військовій частині, помер внаслідок вбивства. Як чинного військовослужбовця, поховали воїна з військовими почестями. Поминальну літію відслужили настоятель парафії Успіння Пресвятої Богородиці міста Бахмача, протоієрей Володимир Павлина та військовий капелан.

   Щирі співчуття рідним та близьким воїна.

   Вічна пам'ять!

ЯНЧЕНКО АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

  Фото без опису Небесний батальйон нашої громади знову поповнився полеглим Захисником...  5 січня 2024 року Бахмацька громада попрощалася та провела у вічність свого земляка, захисника України, 44 – річного Янченка Андрія Андрійовича (народився 24 січня 1979 року в селі Бахмач), який загинув, захищаючи Україну від російських окупантів.

   Андрій Янченко, уродженець села Бахмача, закінчив Бахмацьку школу № 4. Тривалий час працював охоронцем у Києві. На військову службу був мобілізований 22 вересня 2023 року.

  Вірний військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, старший стрілець – оператор 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4723 загинув 05 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Новоселівське Сватівського району Луганської області.

   Прикро і боляче, що сильні й мужні сини України гинуть. З сумом та невимовним болем тіло Захисника України місцеві мешканці проводжали живим коридором, встаючи на коліна перед траурним кортежем. Поховали Андрія на кладовищі в селі Бахмач з усіма військовими почестями.

  Світлий спомин про нашого земляка, славного захисника України назавжди залишиться в наших серцях, спогадах його рідних, близьких, бойових побратимів та навіки увійде в історію нашого краю.

   Нехай душа спочилого воїна знайде вічний спокій у Царстві Божому.

   Герої не вмирають!

 

СОЛОВЕЦЬКИЙ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 Фото без опису  Знову гірка звістка у нашій громаді. Загинув наш земляк, уродженець села Бахмача СОЛОВЕЦЬКИЙ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ.

   Максим Соловецький народився 06 серпня 1980 року. Закінчив Бахмацьку школу № 5. Потім працював і проживав у Києві.

   Отримавши повістку, з честю пішов виконувати свій військовий обов’язок перед українським народом. Був мобілізований до лав ЗСУ 12 березня 2022 року. Пройшов військову підготовку, а згодом був відправлений проходити службу у 26 Київському окремому стрілецькому батальйоні.

   Воював на фронті 22 місяці, з них 1 рік та 20 днів – «на нулі». Перебуваючи у самому пеклі війни, наш земляк сміливо захищав Батьківщину, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та народу України. Загинув 30 грудня 2023 року в стрілецькому бою за село Степове під Авдіївкою.

   Поховали Героя у Києві  на Берковецькому кладовищі 8 січня 2024 року.

   Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя. Поділяємо біль невимовного горя. Нехай Господь допоможе рідним пережити цю тяжку втрату.

Вічна пам’ять, вічна слава, вічна пошана загиблому захиснику України – Максиму Соловецькому.

Герої не вмирають, допоки живуть у наших серцях…

 

КУЗЬМЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису  Війна продовжує наносити криваві та болючі рани від втрати життя українських воїнів. Сьогодні, 27 січня 2024 року, Бахмаччина попрощалася зі своїм Героєм – МИКОЛОЮ КУЗЬМЕНКОМ.

   Микола Миколайович Кузьменко народився 25 березня 1975 року. Закінчив Бахмацьку середню школу № 4, пройшов службу в Збройних Силах України. Працював трактористом у місцевій сільгосптехніці, потім – на різних роботах у Бахмачі та Києві. Друзі говорять, що Микола йшов по життю з посмішкою. Позитивний, доброзичливий, із світлою усмішкою на обличчі, завжди приходив на допомогу.

     З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Микола Кузьменко долучився до загону самооборони Бахмацької громади, а 20 квітня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. На війні бахмачанин був водієм-електриком радіовідділення взводу зв’язку механізованого батальйону військової частини.

    21 січня 2024 року Микола Кузьменко прийняв свій останній бій поблизу села Нове Краматорського району Донецької області. 27 січня 2024 року поховали захисника з військовими почестями на кладовищі в селі Курені. Рідні, друзі, брати по зброї та громадськість вшанували пам’ять Воїна, який віддав своє життя за незалежність України.

   Щирі співчуття родині Захисника.

   Вічна пам’ять та шана Герою… Нехай його душа знайде спокій, а пам’ять про нього несе в наших серцях вічну вдячність та повагу.

 

ГОМОН ЕДУАРД В'ЯЧЕСЛАВОВИЧ

 Фото без опису  13 лютого 2024 року Бахмаччина знову в жалобі. "Плине кача…" тужливо линуло над містом... На жаль, ще один Герой, 41-річний ЕДУАРД ГОМОН, капрал поліції, поліцейський взводу № 3 роти № 2 полку управління поліції особливого призначення № 3 Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" , виявивши стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, загинув 9 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Калинівка Бахмутського району Донецької області.

   Едуард Вʼячеславович Гомон народився 19.08.1982 в місті Бахмачі. Закінчив Бахмацьку ЗОШ N1, потім - Конотопський залізничний технікум, а згодом працював будівельником, прорабом у Києві.

  Прагнучи наблизити нашу Перемогу, 16 лютого 2023 року став добровольцем обʼєднананої штурмової бригади Національної поліції «Лють». Мав позивний «Прораб». Мужній, хоробрий, сміливий воїн, патріот рідної землі, великий життєлюб віддав найдорожче – своє життя.

…Відбулося багатолюдне прощання з Героєм. Пекельно щеміло в грудях… Люди не стримували сліз… Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі близьких та рідних Воїна.

Після прощання вдома у селі Курінь траурна процесія пройшлася центром міста. Поховали Захисника на кладовищі, що по вул. Богодарівка в місті Бахмачі.

   Одягнувши білосніжні крила янгола, Едуард Гомон став у ряди Небесної чоти, щоб з небесної висоти захищати рідну землю, дім, родину і весь український рід.

   Бахмацька громада схиляє голови у скорботі та розділяє біль непоправної втрати, висловлюючи щирі співчуття рідним Героя.

   Царство Небесне Воїну! Світла та вічна пам'ять.

 

ГВОЗДЄВ ЄВГЕНІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

 Фото без опису  5 березня 2024 року наша громада знову схилила голови у глибокій скорботі та провела у вічність бахмачанина, Воїна - ЄВГЕНІЯ АНАТОЛІЙОВИЧА ГВОЗДЄВА. Нестримний плач матері краяв серце всім, хто прийшов віддати шану загиблому в російсько-українській війні Захиснику.

   ЄВГЕНІЙ ГВОЗДЄВ народився 19 березня 1979 року. Закінчив Бахмацьку середню школу № 1. Пройшов строкову службу в ЗСУ. Тривалий час працював на будівництві у Києві та інших містах.

   Мобілізований до лав ЗСУ 20 квітня 2022 року. Захищав Україну на посаді сержанта, командира бойової машини, командира відділення механізованого батальйону військової частини А7014 (66-та окрема механізована бригада).

   Товариський, мудрий і розсудливий, людина щирої душі та воїн з великим серцем, Євгеній Гвоздєв тривалий час вважався зниклим безвісти. Чекали та вірили до останнього, однак після процедури ідентифікації було встановлено, що Воїн загинув 23 липня 2023 року, при виконанні бойового завдання, біля населеного пункту Невське Сватівського району Луганської області, від смертельних поранень внаслідок артилерійських обстрілів.

   Висловлюємо глибокі та щирі співчуття з приводу тяжкої втрати рідним, близьким, друзям та побратимам Героя, хоча жодними словами не втамувати горя…

   Занадто дорогою ціною - власними життями - платять захисники за спокійний сон кожного з нас, залишаючи по собі пекучий біль втрати та найсвітліший спомин.

   Вічна пам’ять і слава українському Воїну! Хай Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій його душі!

 

ГОЛУБ РОМАН ГРИГОРОВИЧ

 Фото без опису  Кожна звістка про загибель українського захисника стає нестерпним болем і невимовною тугою для усіх нас.

    3 квітня 2024 року, наша громада провела в останню земну дорогу воїна-Героя Романа Григоровича Голуба. Не вагаючись, він вступив до лав Збройних Сил України, ставши на захист рідної Батьківщини від рашистської навали.

   Роман Голуб народився 8 жовтня 1980 року в селі Халимонове, де і закінчив 9 класів. Потім у 1995-1999 роках навчався в Конотопському політехнічному технікумі за спеціальністю «Виробництво електронних та електричних засобів автоматизації».

   Після завершення навчання, отримавши спеціальність, Роман почав працювати за обраною спеціальністю. Працював електромонтером у Водоканалі, згодом у Бахмацькому районному вузлі зв’язку. Досить тривалий період свого життя – електромеханік, а згодом і старший електромеханік виробничого підрозділу «Бахмацька дистанція сигналізації та зв’язку» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».

    Коли ворог прийшов на нашу землю, він обрав шлях військової служби, знаючи, що ризик і небезпека чекають його кожен день. Роман захищав Україну на посаді вогнеметника 2 вогнеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини А7331 (рота із позивним командира "Ворон"). Виконував складні бойові завдання біля Бахмуту і Соледару.

    25 березня 2024 року внаслідок обстрілу ворогом позицій поблизу селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області Роман Голуб отримав тяжкі поранення. На жаль, врятувати життя Захисника не вдалося.

   27 березня 2024 року серце Воїна перестало битися у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова.

     3 квітня 2024 року, на кладовищі в с. Халимонове відбулась церемонія поховання загиблого воїна з усіма військовими почестями.

   Неймовірно боляче: ми втрачаємо наших Героїв, та в кожному подиху, в кожному ударі серця українця житиме вічна пам’ять про Захисників України, які ціною власного життя захищали свою землю та український народ.

   У цей скорботний час ми всі розділяємо непоправну втрату сім’ї та висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам військовослужбовця.

    Низький уклін Герою, якого забрали Небеса. Вічна пам’ять відважному сину українського народу!

 

Фото без описуЧИГРИН МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

   Щем в серці, нестримні ридання, сльози, що просто котяться по щоках, а ще страшенна ненависть до ворога, який продовжує забирати життя: 14 квітня 2024 року відбулося поховання Героя – Миколи Миколайовича Чигрина. Це важка втрата для його рідних та близьких, а також для всієї громади.

   Микола Чигрин був відданим своїй родині та вірним захисником Батьківщини. Він проявив велику мужність і героїзм на передовій, боронячи мир та безпеку нашої країни. Добрим, щирим, працьовитим, готовим підставити надійне плече – таким він залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

   Похоронна церемонія залучила велику кількість людей, які прийшли вшанувати пам'ять та висловити свої співчуття родині та друзям загиблого військовослужбовця. Захисника України у рідному селі Бахмачі, де він жив, народився і виріс, створив сім'ю, зустрічали й проводжали живим коридором, схилившись на коліна, та квітами встеляли останній шлях Героя.

   Велелюдною пішою ходою траурний кортеж прямував від дому захисника, де він провів останню ніч, до місцевого кладовища, де відбувся чин похорону

   Вервечкою прощалися люди із воїном. Зі всіма військовими почестями Героя поховали на місцевому кладовищі.

   Нагадуємо: Микола Чигрин народився 26 квітня 1980 року в селі Бахмач, закінчив місцеву школу № 3. Свій трудовий шлях розпочав з 15 років, працюючи на місцевому сільгосппідприємстві, яке згодом стало ТОВ СП «Агродім».

   Останнім часом працював у СТОВ «Прогрес» в рідному селі. Був призваний на військову службу за мобілізацією 2 відділом Ніжинського РТЦК та СП 24 липня 2023 року, служив командиром 2 саперно-інженерного відділення саперно-інженерного взводу військової частини А 4980.

   Відданий військовій присязі на вірність українському народу в бою за Україну, її свободу та незалежність Воїн загинув 7 квітня 2024 року в районі населеного пункту Калинівка Бахмутського району Донецької області.

   Щирі співчуття рідним і близьким!

   Вічна пам‘ять, честь і шана Герою!

ГОРБАЧ БОГДАН ВІКТОРОВИЧ

Фото без опису І знову чорна звістка про смерть Героя - земляка невтішно прилетіла до нашої громади.

  Горбач Богдан Вікторович (11.02.2003-29.10.2023) народився та виріс у селі Фастівці, де закінчив місцеву школу. Був призваний Бахмацьким РТЦК та СП на проходження строкової служби 07 червня 2021 року. Потім був направлений на проходження навчання у Львівську область, м. Великі мости, Кінологічний навчальний центр Державної прикордонної служби України.

   Отримавши звання молодшого сержанта в листопаді 2021 року, був переведений на подальше проходження служби та охорони кордонів України на українсько-польський кордон (Волинська область, Володимир-Волинський район, м. Амбуків). Там проявив себе як мужній, витривалий захисник і справжній патріот країни.

   У березні 2023 року за власним бажанням був переведений у бойову частину 1551, 15 Мобільний прикордонний загін "Сталевий кордон" та підписав згоду на участь у бойових діях. З березня по серпень проходив перепідготовку в цій частині. Був зарахований до складу артилерії, і в серпні отримав бойове розпорядження на Куп'янський напрямок.

   19 серпня 2023 року виконував бойові завдання на посаді "номер обслуги" 2-ї гармати, 2-го відділення 3-ї застави. Зі своїми побратимами досконало виконували завдання, гідно давали відсіч ворогу. За життя був нагороджений відзнакою ДПСУ "За мужність в охороні державного кордону". 29 жовтня 2023 року, захищаючи державу, мужньо загинув при виконанні бойового завдання. Тривалий час вважався безвісти зниклим. Загибель Героя встановлено за результатами ДНК-тесту.

   07 травня 2024 року поховали Героя в селі Часнівці Чернігівського району.

   Непоправна втрата для родини та всіх, хто знав воїна. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого.

   Вічна пам'ять і слава Герою!

 

ТЕНЕТНИК ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису Скорбота і сум завмерли в повітрі. 21 травня 2024 року в селі Курінь попрощалися та провели в останню путь Захисника - ІВАНА МИКОЛАЙОВИЧА ТЕНЕТНИКА, життя якого обірвалося 14 травня 2024 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району.

   Прощалися з загиблим зі сльозами на очах, скорботою та болем від непоправної втрати, з квітами та на колінах. Він боровся, як Герой та помер, як Герой. Поховали земляка-Героя з усіма військовими почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн України на центральному кладовищі в с. Курінь.

   Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати. Кожен загиблий воїн – це болюча рана на душі кожного з нас. І не буде московитам прощення за забрані життя українців...

  Ім’я Івана Тенетника навіки буде взірцем мужності, патріотизму та назавжди увійде в історію нашого краю.

   Іван Тенетник народився 7 липня 1998 року. У 2015 році закінчив Курінську ЗОШ І-ІІІ ст. Завершивши навчання у Ніжинському агротехнічному інституті та отримавши у 2019 році диплом бакалавра за спеціальністю "Менеджмент", займався підприємництвом, будував плани на майбутнє.

   Молодий та енергійний юнак не зміг бути осторонь, коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення, одразу пішов до добровольцем до ТЦК та СП. Був призваний на службу 7 квітня 2022 року.

   Служив командиром відділення снайперів взводу снайперів військової частини А 4574.

   Молодший сержант Іван Миколайович Тенетник загинув 14.05.2024 мужньо виконуючи військовий обов'язок, за Україну, її свободу і незалежність. Зі слів побратимів, Іван загинув, намагаючись врятувати товариша.

   Нехай Всевишній допоможе рідним та близьким пережити важкий біль втрати.

   Вічна слава Герою!

ПОСТОЛ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

  Фото без опису 2 червня 2024 року Бахмацька громада провела в останню путь військовослужбовця ЗСУ Постола Сергія Володимировича.

   Сергій Постол народився 30.10.1980 в селі Світанок Ніжинського району. Разом з дружиною та донькою проживав в селі Бахмач. Працював охоронником у Києві. Був мобілізований до лав ЗСУ 30.12.2022.

   Молодший сержант, навідник 8 бойової машини 3 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини А4722 помер 29.05.2024 в районі населеного пункту Грушівка Куп’янського району Харківської області.

   Поховали воїна в с. Бахмач. Попрощатися з захисником прийшли рідні, близькі, друзі, односельці.

   Щирі співчуття рідним. Вічна пам'ять воїну.

 

ПУШЕНКО ГЕННАДІЙ МИХАЙЛОВИЧ

   Фото без описуЧергова гірка новина надійшла до нашої громади. Стало відомо, що 06 червня 2024 року, перебуваючи у відпустці, помер військовослужбовець  Пушенко Геннадій Михайлович, 15.03.1980 р.н.

   Геннадій Пушенко закінчив Бахмацьку школу № 4, а потім Чернігівський педагогічний університет, отримавши кваліфікацію «вчитель фізичного виховання».

   28.07.2023 був призваний до лав ЗСУ. Захищав Україну на посаді старшого стрільця-оператора військової частини 4007.

    6 червня 2024 року  Геннадій Пушенко помер у реанімаційному відділенні КНП «Бахмацька міська лікарня».

   Висловлюємо щирі співчуття близьким та знайомим.

   Відспівали воїна 07.06.2024 в церкві Успіння Пресвятої Богородиці міста Бахмача.   Поховали захисника  на кладовищі, що по вулиці Ярослава Максименка.

  Вічна пам'ять та вічний спокій воїну.

ПУЗИРЕНКО ЮХИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 

   Фото без опису І знову наша громада у скорботі. 08 червня 2024 року попрощалися з бахмачанином, трагічно загиблим захисником України Пузиренком Юхимом Олександровичем.

    «Справжній офіцер, грамотний командир, досвідчений військовий, а до того ж працелюбний і добрий», - так про померлого говорили побратими.

   Пузиренко Юхим Олександрович, 06.04.1968 року народження, випускник Бахмацької школи № 4. У 1990 році закінчив Саратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ.

    З 18.03 по 03.07.2014 служив начальником мобілізаційного відділення Бахмацького військкомату. Потім працював на різних роботах.

    05.04.2022 був мобілізований до лав ЗСУ. Майор 5-ої окремої танкової бригади захищав Україну на Запорізькому напрямку.

    Життя військовослужбовця обірвалося 07 червня 2024 року у рідному місті під час відпустки.

    Поховали воїна з військовими почестями на кладовищі, що по вул. Роменській.

    Щирі співчуття родині, близьким і рідним.

   Вічна пам’ять захисникові.

 

ШЕКУЛА АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

 Фото без опису  12 червня 2024 року під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за Батьківщину, загинув наш земляк, житель міста Бахмача, АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ШЕКУЛА.

   Анатолій Шекула народився 2 червня 1979 року в с. Фастівці. Закінчив місцеву школу, потім Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка. Працював вчителем молодших класів у Бахмацькій гімназії. Останнє місце роботи в мирному житті – Бахмацький РЕМ.

   З перших днів війни Анатолій Шекула добровольцем пішов захищати Україну. Обороняв рідну землю на передових позиціях, у самому пеклі війни: воював у складі 47 окремої механізованої бригади «Магура» на Авдіївському напрямку. Життя воїна обірвалось в одній із найгарячіших точок.

   Анатолій - справжній патріот, котрий змушений був полишити мирне життя та взяти до рук зброю, аби не ганьбив ворожий чобіт нашу землю, аби під мирним небом жив український народ.

  Був добрим і щирим, мав багато друзів. Дуже любив родину, яка була для нього цілим всесвітом.

   Попрощалися з Героєм 16 червня 2024 року. Анатолія Миколайовича згадували як щирого та дбайливого вчителя, якого дуже любили учні, як людину, яка несла в собі світло та дарувала добро. Побратими говорили про нього як про мужнього та сміливого воїна, який не вагався й миті, стаючи на захист України та даючи впевнений опір російським окупантам. Він був справжній, справедливий, чесний. І його щира посмішка так і застигла на портреті.

   Висловлюємо щирі співчуття родині Анатолія Шекули, а також величну вдячність за його стійкість та патріотизм.

   Громада втратила свого вірного сина, захисника, звитяжця. Його ім’я назавжди записане золотими літерами в історію України.

Герою навіки слава!

 

КРАСИЛЬНИКОВ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото без опису   Знову болить, знову втрата Героя…

   До лав Небесного війська приєднався ще один наш земляк. Герой захищатиме нас із небес… “На щиті” повернувся до рідного дому КРАСИЛЬНИКОВ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ – водій-радіотелефоніст 2 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.

   Народився Борис Красильников 16 березня 1980 року в місті Конотопі. Закінчив місцеву школу № 11, потім – професійно-технічне училище № 4, де отримав спеціальність «слюсар з ремонту рухомого складу». Як справжній чоловік, захисник пройшов військову строкову службу у лавах Збройних Сил України.

  Разом з родиною проживав у селі Халимонове. Працював на різних роботах. Останнє місце роботи – пилорама в Конотопі.

   Був мобілізований 2 лютого 2024 року. Спочатку захищав Україну в складі 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, а згодом був направлений до 66 окремої механізована бригади імені князя Мстислава Хороброго.

   Виконуючи військовий обов’язок, загинув 21 червня 2024 року на Донецькому напрямку.

29 червня 2024 року Бахмаччина провела у засвіти Захисника. Поховали Героя у с. Мовчинів.

   Світлий спомин про Бориса Красильникова назавжди залишиться в наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі… Щиро співчуваємо рідним загиблого.

 

КОБЕЦЬ ДМИТРО АНАТОЛІЙОВИЧ

  Фото без опису  Захищаючи рідну землю від кровожерливої росії, переходять із земного до небесного строю найкращі сини й доньки України, золотими літерами назавжди вкарбувавши свої імена в новітню історію Вільної держави. Проводжає в останню дорогу справжніх Героїв і Бахмаччина. Та вони навічно залишаються у нашій пам’яті.

    Небесний легіон Бахмацької громади знову поповнився полеглим Захисником... 06 липня 2024 року бахмачани зустрічали на щиті молодого воїна, патріота, звитяжного захисника КОБЦЯ ДМИТРА АНАТОЛІЙОВИЧА. З сумом та невимовним болем, тіло захисника України зустріли живим коридором, встаючи на коліна перед траурним кортежем. Наступного дня, 07 липня, провели Воїна в останню дорогу. Після кожної такої втрати Воїнів Світла лише лють охоплює серця…

    У цей скорботний день звучало багато хороших слів про загиблого Дмитра – людину щиру, відкриту, товариську. Згадували його як надзвичайно вихованого, скромного і доброго хлопця. Але у душі цього молодого чоловіка палав вогонь такої любові до рідної землі й справедливості, що він став на шлях воїна, бо хотів жити, а не просто існувати.

На жаль, підступний ворог обірвав життя Дмитра занадто рано. Дмитро Кобець до останнього подиху боронив свою рідну землю, боровся за суверенітет держави, за рідних, друзів, побратимів, за усіх нас, а тепер янголом-охоронцем оберігатиме Україну з небес!

   Поховали Воїна на кладовищі в м. Бахмач з усіма військовими почестями.

   Нагадуємо: Дмитро Кобець народився 28 липня 1990 року в м. Кишинів. Випускник Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5. Закінчив Конотопський професійний аграрний ліцей, де отримав спеціальність «слюсар-механік». З 2008 по 2011 рік проходив службу за контрактом на посаді водія пожежного взводу в м. Харків. Згодом працював, а з 2014 по 2015 роки – знову служба в ЗСУ, в саперно-інженерній роті; 2015-2016 роки – військова служба правопорядку. У 2019 році займався підприємницькою діяльністю, зареєструвавши ФОП. Дмитро Кобець був непересічною особистістю, відомою у патріотичних колах. Активний учасник Революції Гідності, згодом став брати участь у різноманітних заходах патріотичного спрямування, займався військово-патріотичним вихованням молоді, будучи інструктором.

   Та з перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро мужньо став на захист України, яку захищав у Силах спеціальних операцій ЗСУ, на посаді водія-електрика 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу безпілотних авіаційних комплексів 3 роти безпілотних авіаційних комплеків військової частини А5042. Загинув 05 липня 2024 року на Сумщині під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

   Світлий спомин про нашого земляка, славного захисника України назавжди залишиться в наших серцях, спогадах його рідних, близьких, бойових побратимів та навіки увійде в історію Бахмаччини та України.

   Нехай душа спочилого воїна знайде вічний спокій у Царстві Божому.

   Честь і пам'ять Герою!

ІВАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  Фото без опису 10 липня 2024 року в селі Курінь відспівали й провели до місця вічного спочинку ще одного із мужніх українських синів – ОЛЕКСАНДРА ІВАНОВИЧА ІВАЩЕНКА.

   Поховали захисника з усіма військовими почестями на центральному кладовиші в рідному селі. На прощання пролунали останні постріли військових на честь, шану і незабутню пам’ять про славного воїна, нашого земляка.

   Олександр Іващенко народився 10 лютого 1974 року в с. Курінь. В 1991 році закінчив Курінську середню школу. Навчався в ДОСААФ, де отримав професію водія. Пройшов військову строкову службу. У 1994 році працював у службі охорони правоохоронних органів, 1996-1999 рр. – у Бахмацькому лісництві, з 2010 і до мобілізації (15.04.2024) – охоронник у м. Київ.

   Життя захисника, старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А4784 обірвалось 03 липня 2024 року на Донеччині. Він мужньо стояв на захисті Батьківщини, загинув за Україну та кожного з нас.

    Олександр Іващенко назавжди запам’ятається як хоробрий воїн, взірець мужності, відваги та нескореності українського народу. А світла пам’ять про чудову, добру та щиру людину залишиться у наших серцях і молитвах, у нашому блакитному небі і відвойованих жовтих полях України.

   Щирі співчуття рідним та близьким.

   Низький уклін, честь та шана Захиснику!

 

СКРЕБЕЦЬ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ

 Фото без опису  Гіркий біль проймає душу і серце, коли дізнаємося страшну звістку про чергову втра­ту на жорстокій війні.

   Від рук російських загарбників загинув наш земляк, матрос Військово-Морських Сил ЗСУ СКРЕБЕЦЬ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ.

   Дмитро Скребець народився 10 грудня 1984 року. Дитячі та юнацькі роки його пройшли в с. Курінь, де він в 2002 році закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ст.

   Навчався в Академії водного транспорту, а потім працював у Київському річковому порту. За час роботи був підвищений до капітана-змінного механіка теплохода.

   Молодий чоловік десять років тому зустрів свою половинку, кохану дружину та переїхав в Ірпінь. Згодом їхня родина поповнилася маленьким щастям, донечкою, яку Дмитро обожнював, вона була сенсом його життя.

    До війська приєднався добровільно влітку 2022-го, аби захистити родину та її майбутнє. Проходив службу в лавах 26-го окремого дивізіону річкових катерів.

     26 червня 2024 року  рашисти поцілили по катеру наших воїнів при спробі висадки на лівий берег Дніпра. Моряки ухвалили рішення евакуюватися на правий берег уплав – серед екіпажу був і Дмитро. За кілька десятків метрів до берега воїна наздогнав ворожий дрон.

  Слова співчуття родині, друзям, побратимам, усім, хто знав Дмитра. Розділяємо пекучий біль вашої втрати та сумуємо разом з вами.

   Дмитра поховали в Ірпені на Алеї пам’яті захисників.

КОШЕВИЙ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ

  Фото без опису Знову непоправна втрата в нашій громаді. Стало відомо, що загинув Кошевий Микола Олегович, житель села Тиниця.   Донедавна його вважали зниклим безвісти, але підтвердилась інформація, що боєць загинув 25 жовтня 2023 року під час виконання завдань з оборони держави на Донеччині.

   Кошевий Микола Олегович народився в селі Тиниця 2 червня 1991 року, закінчив Тиницьку середню школу, Конотопське залізничне професійно-технічне училище. Пройшов строкову службу у ЗСУ. Спочатку працював охоронником у місті Києві, потім слюсарем рухомого складу Вагонного депо ст. Бахмач, останнім часом – на залізничній станції Бахмач.

   З перших днів війни долучився до територіальної оборони, а з 1 серпня 2022 року Микола добровольцем став на захист Батьківщини. Служив кулеметником стрілецького відділення стрілецького взводу, стрілецької роти військової частини. У Героя залишились батьки, дружина. Схиляємо голови у скорботі та співчуваємо усім рідним та близьким загиблого.

   Попрощалися з Героєм  у День Державного Прапора, 23 серпня 2024 року. Під звуки Державного Гімну України на честь і незабутню пам’ять про славного захисника, на кладовищі пролунали останні постріли військової варти. Невимовний біль та непоправна втрата - у вічному смутку батьки, дружина, родина, друзі, вся громада.

   Скорбота і сум завмерли в повітрі. Важко знайти слова розради, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини.

    Вічна та світла пам’ять Герою!

ВЛАСОВ РУСЛАН ГЕННАДІЙОВИЧ

 Фото без опису  19 вересня 2024 року Бахмацька громада схилила голови у жалобі за загиблим захисником – РУСЛАНОМ ГЕННАДІЙОВИЧЕМ ВЛАСОВИМ.

   Люди, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж, коли той востаннє віз загиблого воїна до рідної домівки. Гіркотою і болем був сповнений цей день для всіх мешканців громади, а насамперед для рідних, близьких, друзів, побратимів загиблого, які прийшли провести його в останню дорогу.

  Траурний мітинг пам’яті воїна відбувся на кладовищі в с. Халимонове. Востаннє Руслану Власову віддали військові почесті: на честь захисника пролунав трикратний стрілецький салют.

   Руслан народився 20 лютого 1983 року в Києві. У 1990 році разом із родиною переїхав до Славутича, де навчався у школі № 1. З дитинства був працьовитим і відповідальним, обравши професію маляра, згодом працював у будівельних компаніях у Києві.

   У 2014 році Руслан одружився, створив сім’ю та переїхав до села Халимонове. Був люблячим чоловіком для дружини Людмили та дбайливим батьком для доньки Софії. Добрий і світлий душею, енергійний, чесний і відвертий – таким пам’ятають Руслана в мирному житті.

   31 травня 2024 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України, взявши на себе святий обов’язок захищати країну від ворога. Він боровся за мир на українській землі, за спокій у рідній домівці, за безпеку родини…

   На жаль, 7 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Руслан Геннадійович загинув, віддавши своє життя за свободу та незалежність України.

   При кожній звістці, що загинув воїн, стискається серце і болить душа. Високу ціну платимо за волю…

   Бахмацька громада розділяє біль непоправної втрати і висловлює співчуття рідним і близьким Героя.

   Вічна пам'ять і слава Воїну.

ФЕСЕНКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

  Фото без опису  04 жовтня 2024 року жителі Бахмача провели в останню путь воїна ФЕСЕНКА СЕРГІЯ ІВАНОВИЧА.

   Сергій Фесенко народився 24 січня 1982 року. Після закінчення Бахмацької ЗОШ № 4 навчався в Конотопському професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність «електрогазозварник». Пройшов строкову службу в ЗСУ. Деякий час працював у Депо в м. Бахмач. Останнє місце роботи – електрогазозварник на підприємстві в м. Київ.

   Сергій Іванович був мобілізований до лав ЗСУ в травні 2024 року. Захищав Україну на Сумському напрямку.

   Бійця госпіталізували до медзакладу з важким пораненням, яке він отримав 14 вересня 2024 року на фронті під час виконання бойового завдання із захисту України. На жаль, серце мужнього захисника зупинилося від важкого поранення 28 вересня 2024 року.

   Рідні, друзі, побратими прийшли віддати останню шану загиблому герою… Молитва до неба і ріки сліз… Воїн назавжди знайде прихисток у рідній землі. Сергія Фесенка поховали на кладовищі у Бахмачі.

   Війна не має серця. Війна не обирає. Війна забрала і Сергія Фесенка, достойного сина України, який віддав їй найдорожчий скарб – життя. Хто знав Сергія Івановича, казав про нього лише найкраще: людина з добрим серцем, спокійний, виважений, чоловік із золотими руками.

  Вічна і світла пам'ять Герою!

 

КАРПЕНКО ГЕННАДІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

 

 Фото без опису  12 жовтня 2024 року провели в останню путь воїна, бахмачанина, ГЕННАДІЯ МИКОЛАЙОВИЧА КАРПЕНКА. Захисник загинув при виконанні бойового завдання 02 жовтня 2024 року.

   Геннадій Карпенко народився 21 листопада 1971 року. Закінчив Бахмацьку школу № 1. Потім навчався в Конотопському професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність «токар». Пройшов строкову службу в ЗСУ. Згодом працював на різних роботах та доглядав за матір’ю. 11 серпня 2024 року він став на захист держави і обороняв Україну у лавах Збройних Сил.

   Добрим, щирим, готовим підставити надійне плече – таким він залишиться у пам’яті тих, хто його знав.

   Церемонія прощання з полеглим захисником розпочалась біля рідної домівки, опісля чин поховання було продовжено на місцевому кладовищі.

   Пролунав військовий салют і рідним вручили символ держави, котрим була вкрита домовина… За цей синьо-жовтий стяг до останнього боровся Геннадій Карпенко. За вільну Україну. За кожного з нас.

Вічна шана тобі, Захиснику!

Слава Україні!

Героям слава!

ШУЛЯК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

 

Фото без опису    27 жовтня 2024 року  на Бахмаччині знову панувала загальна атмосфера смутку, поваги і скорботи, бо прощалися з Героєм, Воїном, Патріотом, світлою Людиною - ІГОРЕМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ ШУЛЯКОМ.

       Ігор Шуляк народився 5 травня 1974 року в місті Бахмачі. Після закінчення місцевої школи № 1 навчався в Міжрегіональній академії управління персоналом, де отримав спеціальність "юрист". Працював дільничним інспектором у Бахмацькому РВ УМВС України в Чернігівській області. У 2009 році вийшов на пенсію. Продовжував працювати охоронником у різних установах.

       З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну разом з побратимами став на захист рідної землі. Опанувавши професію оператора БпЛ, ефективно знищував ворога. Був командиром одного з ударних відділень батальйону, яке діяло на Покровському напрямку.

      Смертельні поранення Ігор Шуляк отримав під час виконання бойового завдання. Помер від тяжких ран у реанімації Вінницької лікарні  25 жовтня 2024 року.

      Його життя було сповнене відваги та самовідданості. Ігор Шуляк захищав нашу країну на передовій і відстоював цінності, які були йому дорогими. Він був один із тих, хто не вагався ставати на захист правди й справедливості. Як сімʼянин, Ігор завжди піклувався про близьких. Його любов і турбота стали прикладом для багатьох. Як активіст, він діяв, прагнучи змінити світ на краще.

      Поховали Ігоря Шуляка з усіма військовими почестями, як і належить Захиснику України, під трикратні постріли салютної групи і "Герою - слава!" - від всієї багатолюдної процесії, а також вручили Державний Прапор матері Героя.

       Важко усвідомити цю втрату, неможливо знайти слова розради для рідних і близьких загиблого захисника. Тож маємо памʼятати, яку дорогу й страшну ціну ми платимо за нашу державність.

       ІГОР ШУЛЯК нині серед Війська Господнього охороняє рідних та Україну з Небес.

       Вічна пам'ять його душі! Вічна слава його подвигу в ім'я Батьківщини!

 

КИРИЛОВ МАКСИМ ПАВЛОВИЧ

  Фото без описуЗ великим болем Бахмацька громада провела в останню путь Захисника - КИРИЛОВА МАКСИМА ПАВЛОВИЧА.  Попереду було ціле життя, безліч планів та нездійснених мрій.

   Максим Кирилов народився 12 листопада 1989 року в місті Бахмачі. Після закінчення місцевої школи № 4 навчався в Сумському національному аграрному університеті, де здобув спеціальність «будівельник». Працював прорабом на будівництві в Києві. Був призваний на військову службу в лютому 2024 року.

   Воював в одному з елітних підрозділів Збройних Сил України. Вірний військовій присязі загинув 30 жовтня 2024 року на території Курської області.

    3 листопада 2024 року на своїх плечах всю останню земну дорогу несли морські піхотинці свого побратима. Тільки щирі слова подяки звучали від командира підрозділу на адресу загиблого Героя Максима Кирилова: один з найкращих бійців, лідер, який міг повести за собою, надати допомогу кожному, добрий друг, надійний товариш.

       Невимовна втрата і надвисока ціна нашої боротьби. Цінуймо. Будьмо гідними. Памʼятаймо Героя.

КОВАЛЬ ВАДИМ ВІКТОРОВИЧ

  Фото без опису Бахмацька громада вкотре переживає трагічну втрату: 37-річний воїн ВАДИМ ВІКТОРОВИЧ КОВАЛЬ, щирий патріот і справжній цвіт нашого народу, поклав своє життя за незалежність України. Це біль, що важко передати словами, і який ніколи не згасне.

   Вадим Коваль народився 26 вересня 1987 року. Після закінчення Тиницької середньої школи навчався в Київському будівельному училищі. З 2008 року працював слюсарем рухомого складу в Бахмацькому депо. Він був одним з тих, хто з дитинства вирізнявся любов'ю до України.

   Учасник АТО/ООС, Вадим Коваль не зміг чекати, як його рідну землю нищать росіяни, тому доєднався до лав ЗСУ 24 лютого 2022 року. Його невтомна енергія та бажання допомагати завжди знаходили відгук у тих, хто йшов поруч. Молодий, сміливий, натхненний вірою в перемогу, він був символом нескореності української нації.

   На жаль, Герой загинув 4 листопада 2024 року. 9 листопада 2024 року, ставши на коліна, схиливши голови та встеливши вулиці квітами, учасники скорботної процесії проводили Захисника в його останній земний шлях, дякуючи в молитвах за захист. Поховали Героя з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі в Тиниці.

   Усією громадою висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Нехай душа загиблого Героя знайде вічний спокій…

   Честь і слава Вадиму Ковалю! 

   Назавжди в строю!

ПОГУЛЯЙ  МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

 

   Фото без описуКожна втрата болить, кожна звістка про загибель наших хлопців ятрить душу, і неможливо звикнути до цього болю.

   Стало відомо про смерть земляка, військовослужбовця, ПОГУЛЯЯ МАКСИМА ВОЛОДИМИРОВИЧА.

   Максим Погуляй народився 15 вересня 1992 року в місті Бахмачі. Закінчив місцеву школу № 1, потім навчався в Конотопському професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність «помічник машиніста». Щирий, відкритий, комунікабельний, з добрим серцем Максим працював на різних роботах у Києві.

   Був активним учасником Революції гідності, почавши з приєднання до протестів на Майдані. Згодом він став добровольцем у зоні АТО. Він не міг інакше, адже щиро любив Україну, був справжнім патріотом. І цей вибір був свідомим.

   З перших днів повномасштабного вторгнення росії Максим поповнив лави територіальної оборони у Києві, а з червня 2022 року пішов на фронт. Чесною й мужньою була його фронтова дорога. Захищав Україну на гарячих напрямках.

   Після важкого поранення, отриманого під час ведення бойових дій за незалежність України, Максим Погуляй проходив реабілітацію в місті Житомирі, де наразі проживає його мама. Та, на превеликий жаль, серце Захисника зупинилося 6 листопада 2024 року.

   Поховали Героя 9 листопада 2024 року в Житомирі.

   Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Захисника!

   Вічна і світла пам'ять Герою!

ПАЛІЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

 Фото без опису  Відходять у вічність найкращі. Молода кров, яка ще тільки-но почала відчувати радість життя, раптово обірвана холодною рукою війни.

   У боях за Україну віддав своє життя ПАЛІЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ, уродженець Григорівки.

   Олексій Палій народився 30 березня 1998 року. Після закінчення місцевої школи в 2015 році, навчався в Конотопському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність автомеханіка. Працював на залізниці в с. Григорівка. Згодом пройшов строкову військову службу у лавах ЗСУ.

    Був мобілізований Конотопським районним ТЦК та СП 27 липня 2022 року. Разом із побратимами молодий воїн пройшов бої за Бахмут та Авдіївку. Його юність була сповнена мрій і надій, але вогонь війни вимагав захисту і самопожертви. І він, незважаючи на свій вік, залишив у пам’яті всіх, хто знав його, світлий слід відваги.

    Олексій Палій загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини 11 листопада 2024 року. Він віддав своє життя, борючись за те, у що вірив до кінця. Героєм він прийшов на цю землю, Героєм і пішов, залишивши за собою сльози рідних та незламну віру в перемогу.

   Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Захисника. У Героя залишилися батьки, які проживають у селищі Веселе Григорівського старостинського округу, та дружина і син в місті Конотопі, де він і проживав.

   Поховали Героя у Конотопі.

   Спочивай з миром, Воїне, наш вічний Захисник…

 

ТУРУТА  ЯРОСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ

  Фото без опису Турута Ярослав Миколайович народився 11 квітня 1989 року в Криму. У 2006 році закінчив Дніпровську школу № 25. Любив спорт, тож з юності, а саме з 12 років, професійно займався кікбоксингом. Отримав спортивний розряд і звання «Кандидат у майстри спорту».

   У 2011 році закінчив Дніпровський державний інститут фізичної культури і спорту, а в 2016 – Дніпровський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство» (юрист).

   У 2018 році переїхав до Бахмача, де і проживав разом з дружиною Іриною. Працював у Тиницькій школі, викладаючи фізичну культуру. Був веселим, завжди випромінював оптимізм і радість, мав багато друзів, які цінували його за щирість і доброту. Його любов до життя та людей проявлялася у всьому – він був тим, до кого завжди можна було звернутися за допомогою в скрутну годину.

   З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Ярослав не зміг стояти осторонь. Спочатку долучився до територіальної оборони, а згодом пішов на фронт. Він брав участь у важких боях на передовій. Захищав Україну на Донецькому напрямку. Був неодноразово поранений.

    Та, перебуваючи, у відпустці, у батьків, сталося несподіване й трагічне: серце Героя зупинилося 18 листопада 2023 року. Боляче, але його серце, що витримало так багато випробувань і тримало стійкість перед обличчям небезпеки, не змогло впоратися.

   Поховали Героя у Дніпрі.

    У Захисника залишились батьки та дружина.

   Вічна і світла пам’ять Герою!

   Фото без опису 

     Пам’ять про них – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з ними в одній країні. До останнього подиху вони залишилися вірними кожному слову Військової присяги. На прикладі їхніх героїчних вчинків будуть виховуватися багато поколінь українців – відважних, гордих, сміливих, вільних і щасливих мешканців незалежної країни, заради квітучого майбутнього якої патріоти віддали своє життя…

     Вічна пам’ять мужнім захисникам Вітчизни!

     Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях.

     Слава Героям, Героям України!