Декларація про державний суверенітет – важливий крок до української незалежності
16 липня 1990 року Верховна Рада тоді ще Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, зробивши вагомий крок на шляху до здобуття незалежності.
На початку 1980-х СРСР перебував у глибокій кризі. Прихід до влади Михайла Горбачова і спроби компартійної верхівки косметичним ремонтом режиму знайти вихід із епохи застою не дали бажаного результату. Насправді «перебудова» лише прискорила процес розпаду СРСР. А паростки свободи швидко зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала тріщати по швах.
Навесні 1990-го проголосила незалежність Литва, готувалися до цього Латвія і Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Бурлила й Україна. Ще в 1989-му став набирати силу створений демократичними силами Народний Рух України за перебудову, множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність України. Українська Міжпартійна Асамблея просто на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990 року було зареєстровано близько 3 мільйонів). Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів.
У березні 1990 року на виборах до Верховної Ради УРСР вперше в бюлетень для голосування включено більше одного кандидата. Попри те, що комуністична більшість (так звана група 239) мала контроль над парламентом, демократична опозиція (Народна Рада) спиралася на широкі народні маси й задавала тон державотворчим процесам.
Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на своєму ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет. А вже 28 червня 1990 року у Верховній Раді розпочалося обговорення проектів Декларації.
Прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет (355 голосів «за» при чотирьох «проти» та одному, який утримався) стало важливим елементом процесу державотворення. В самому документі суверенітет трактувався як «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». І хоча мова не йшла про вихід із складу СРСР (передбачалося, що принципи Декларації будуть використані для укладання нового союзного договору), однак насправді українська Декларація про суверенітет стала фактично програмою побудови незалежної держави. А серед її співавторів були й народні депутати з Чернігівщини Тетяна Яхеєва та Сергій Семенець.
Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом». Єдиним джерелом влади визначався народ України. У міжнародних відносинах декларувався постійний нейтралітет і дотримання трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Українці мали безпосередньо укладати договори з іншими державами. Зрештою майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.
Прийняття Декларації про державний суверенітет мобілізувало українські патріотичні сили, які чинили тиск на владу з метою виконання Декларації, втілення в життя її положень і принципів. Так, у Чернігові 2 вересня 1990 року пройшов загальноміський мітинг національно-демократичних організацій. Резолюція мітингу, зачитана Валерієм Сараною, констатувала, що після 16 липня «гомін волі несеться від Чорного моря до зелених Карпат», а в другому пункті недвозначно закликалося до «негайного приведення Конституції України у відповідність до Декларації про суверенітет». Українські патріоти серед іншого вимагали підняти над будинком міськвиконкому синьо-жовтий прапор, повернення площі Куйбишева історичної назви Красна площа, перейменування вулиць Ворошилова, Свердлова, Куйбишева, Урицького на честь діячів українського національного відродження.
6 жовтня 1990 року друга конференція Чернігівської крайової організації Народний Рух України закликала всі демократичні сили України «забути свої політичні програми на певний час і об’єднати зусилля в одному напрямку – дати відсіч наступу апарату КПРС, домагатись втілення в життя Декларації про державний суверенітет України».
Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239 чоловік), Декларації не було надано статус конституційного акту. Разом із тим до Конституції УРСР були внесені статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.
День проголошення Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. А її перша річниця ознаменувалася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями по всій Україні. Комуністи також святкували річницю Декларації – покладанням квітів до пам’ятників Леніну.
І саме Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року, заклавши підвалини нової української Конституції та основних законів.
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
